Круговерть

Якусь мить вiн стояв блискучий, iз ледачим поглядом багатiя, котрий подумки складав маршрут для своiх вечiрнiх задоволень. Пiсля цього вiн повернув на веселу, яскраво освiтлену вулицю легким i витонченим кроком мiльйо- нера.

Але в мить, коли вiн зупинився, найхитрiшi та найгострiшi очi в мiстi захопили його в свое поле зору. Гладкий чолов’яга зi сiрими очима пiдняв брови, чим прикликав двох своiх помiчникiв iз гурту гультяiв перед готелем.

– Найдоступнiший простак, таких я з пiвроку не бачив, – зронив чоловiк iз сiрими очима.

Була десята тридцять, коли прибулець примчав до полiцiйного вiддiлку з iсторiею про свое нещастя.

– Дев’ятсот п’ятдесят доларiв, – захекався вiн, – уся моя частка за бабусину ферму.

Сержант за столом випитав у постраждалого iм’я – Джейбз Балтонг iз ферми Долини Акацiй в окрузi Ольстер, а потiм попросив описати грабiжникiв.

…Коли Конант зайшов до редакцii дiзнатися про долю своеi поеми, його провели повз секретарку до кабiнету, прикрашеного статуетками Родена та Джона Джорджа Брауна[38 - Джон Джордж Браун (1831–1913) – англiйський та американський маляр.

– Коли я прочитав перший рядок «Ланi та струмка», – сказав редактор, – то одразу ж втямив, що це робота того, чие життя прикипiло серцем до серця з Природою. Простенькi рядки не ввели мене в оману. Використовувати такi простi порiвняння могло лише дике, вiльне дитя лiсiв i полiв, яке одягло модний одяг i вештаеться Бродвеем. Пiд такою одежею однаково визирае сутнiсть.

– Дякую, – вклонився Конант.

Мораль цiеi iсторii – двояка. Можете вибрати мiж «залишайтеся на фермi» або «не пишiть вiршiв».

Хламида миру

Таемницi настiльки тiсно пов’язанi мiж собою у великому мiстi, що аматори читання i друзi Джоннi Белчемберза давно перестали дивуватися його раптовому та незбагненному зникненню майже рiк тому. Тепер ця таемниця вже з’ясована, але ii розгадка настiльки дивна й неймовiрна для розуму пересiчноi людини, що лише небагато обраних, котрi перебували в тiсному контактi з Белчемберзом, змогли в неi повiрити.

Джоннi Белчемберз, як вiдомо, належав до елiти товариства. Позбавлений марнославства модникiв, котрi будь-що-будь прагнуть привернути увагу до себе ексцентричною демонстрацiею заможностi, вiн усе ж був au courant[39 - Au courant (франц.) – обiзнаний.] у всьому, що могло додати блиску його заслужено високому становищi в суспiльствi.

Особливо вiн вирiзнявся своiми смаками в одежi.