Круговерть

Ви ж пiдете безпосередньо додому, чи не так, пане Волтер?

– Залюбки, якщо вона хоче мене бачити, – зрадiв молодик. – Три роки – довгий термiн. Припускаю, що менi доведеться пiти, якщо тiльки автомобiлi на вулицях не возять пасажирiв безкоштовно. Ранiше я обганяв навiть пару гнiдих, яких ми запрягали в бричку. Вони iх ще мають?

– Мають, – пiдтвердив запальний Томас. – І вони будуть мати iх ще з десять рокiв. Королiвськi елiфантiбус тракгорсiбус живуть по сто сорок дев’ять рокiв. Я кучер. Мене поновили на роботi п’ять хвилин тому.

Гайда, iдемо на трамваi, якщо… якщо Еннi заплатить за проiзд.

У вагонi Еннi передала кожному з блудних синiв по нiкелю, щоб тi заплатили кондуктору.

– Менi здаеться, що ти дуже нерозсудлива, якщо так смiтиш великими сумами коштiв, – зазначив Томас саркастично.

– У цьому гаманцi, – врочисто заявила Еннi, – е рiвно 11 доларiв i 85 центiв. Я вiзьму цi грошi й завтра ж вiддам iх професору Черубуско, найвидатнiшiй людинi у свiтi.

– Ну, – стенув плечима Томас, – гадаю, що вiн таки мае бути достатньо хорошим чоловiком, аби так усе обернути.

Я радий, що його духи повiдомили йому, де ти можеш мене знайти. Якщо ти даси менi його адресу, я якось сам зайду туди й потисну йому руку.

Томас невпевнено посовався на своему мiсцi й у задумi вiдчув кiлька синцiв на колiнах i лiктях.

– А послухай-но, Еннi, – мовив вiн конфiденцiйно, – можливо, це один iз останнiх вiдгомонiв пияцтва, але я маю своерiдний спогад про одну iзду в автомобiлi зi заможним чоловiком, котрий вiдвiз мене в оселю, наповнену орлами та свiтлом на склепiннi.

Вiн нагодував мене печивом i теревенями, а потiм спустив мене зi сходiв. Якщо це було марення, то чого в мене так ние все тiло?

– Припни язика, телепню, – звелiла Еннi.

– Якби я мiг знайти будинок цього дивного чоловiка, – сказав на завершення Томас, – то одного чудового дня зайшов би туди й дав йому в нiс.

Поет i селюк

Якось один мiй приятель-поет, котрий усе життя жив у тiсному спiлкуваннi з природою, написав поему й понiс ii до редактора.

Це була пасторальна розповiдь, сповнена справжнього дихання полiв, пiсень птахiв i приемного дзюрчання струмочкiв.

Коли поет знову захотiв зустрiтися щодо свого твору, з надiею в серцi на вечерю, що складалася б iз бiфштекса, поему йому повернули з коментарем: «Занадто штучно».

Кiлька нас, його друзiв, зустрiлося за спагеттi та к’янтi в голландськiй тавернi, щоб проковтнули обурення, орудуючи слизькими вилками.