Круговерть

Джентльмен у шубi з тюленячоi шкiри вiдчинив дверцята автомобiля.

– Сiдайте, будь ласка, – сказав вiн. – Вас чекають.

Томас Мак-Квейд скорився з подивом, але без вагань. Сидiти в автомобiлi здавалося кращим, нiж стовбичити в черзi за ложем. Але пiсля того, як на нього накинули коц, й автомобiль помчав далi, пасажир таки задумався про це дивне запрошення.

«Можливо, той чоловiк не мае дрiб’язку, – висунув вiн версiю. – Багато цих багатiiв не заморочуються готiвкою. Гадаю, що вiн висадить мене, коли доiде до якоiсь забiгайлiвки, в якiй зможе отримати готiвку.

Кутаючись у свою шубу, таемничий автомобiлiст, здавалося, i сам дивувався таким життевим сюрпризам.

– Чудасiя! Дивовижа! Неймовiрно! – постiйно торочив вiн собi.

Коли автомобiль занурився далеко в Сiмдесятi вулицi, вiн завернув на схiд i зупинився перед шеренгою високих будинкiв, iз фасадами з брунатноi цегли.

– Будьте такими люб’язними, завiтайте до моеi оселi, – запросив джентльмен у шубi з тюленячоi шкiри, коли вони висiли.

«Мабуть, мае намiр розщедритися», – припустив Томас i потягнувся за багатiем досередини.

У вiтальнi заледве свiтилося. Господар повiв його крiзь дверi лiворуч, зачинив iх за гостем, i вони опинилися в цiлковитiй темрявi. Раптом свiтлий, чудернацьки прикрашений глобус тьмяно засвiтився в центрi величезноi кiмнати, що здавалася Томасу обставленою краще, нiж будь-яка iнша, що вiн бачив на сценi або про яку читав у казках.

Стiни прикрашали чудовi багрянi шпалери, вишитi фантастичними золотими вiзерунками. У задньому кiнцi покою висiла щiльна фiранка з тьмяного золота, пересипана срiбними пiвмiсяцями та зiрками. Меблi були дорогi, виконанi у вибагливому стилi. Ноги колишнього кучера пiрнули в килими, такi ворсистi та глибокi, неначе снiговi замети. Тут були три чи чотири стiйки чи столи незвичноi форми, вкритi чорними оксамитовими покривалами.

Томас Мак-Квейд розглядав багатство цих апартаментiв лише одним оком. Іншим вiн шукав свого показного провiдника й виявив, що той кудись зник.

– Отакоi! – пробурмотiв Томас, – це наче якась оселя примар. Не здивуюся, якщо це одна з тих пригод «Моравських братiв»[35 - «Моравськi брати» – релiгiйна секта в Чехii, що виникла в серединi XV ст.], про якi я колись читав. Цiкаво, а що ж сталося з чоловiком у шубi.