Зачарована Десна

– Кинь базiкати, – вiдповiло мiщанство.

Я пiшов не попрощавшись.

– Як же ти, мерзото, мiцно влаштувалася в життi. Як вивчила свою нацiональну якiсть, яку придумала для неi пишну ширму, як нагло i нахабно приклеiла ii вже за грудьми хоробростi на спину.

Герой товариш N був вже немолодий, рокiв за сорок. Був вiн рядовий боець, прославлений в газетах, з орденами.

– Скажiть, товаришу, чи страшно вам було в останнiх двох атаках? – Вiн там вiдзначивсь був особливо, як менi казали.

– А ви пiдiть попробуйте, – сказав менi герой.

 – Авжеж, що страшно. Так страшно, що й сказать не можна.

– А що ви думаете про кiнець вiйни?

– А що менi думати? У мене думка, товаришу, одна. Уб'ють мене – оце моя думка. Хоча, – боець-герой на мить замислився, нiби збагнув про щось бажане й дороге, – хоча, правда, у мене е одна невеличка надiя…

– Яка саме? – спитав я.

– Може, поранять. Все ж таки полегшення. Получив оце листа од дiвчинки. Донька в мене маленька е. Пише, я щодня, дорогий татуньо, бажаю, аби тебе поранили.

Мо', хоч тодi тебе побачили б iще живим. Таке-то.

Вiн був поранений в плече навилiт на другий же день. Я зайшов до пункту. Вiн упiзнав мене. Вiн був уже перев'язаний. Вiн дивився на мене i, пригадуючи, певно, розмову, щасливо усмiхався.

26/V [19]42

Командир вилiз вперед. Поранений в плече.

– Товаришi! Ви ж героi! Що ж ви сидите, мов дiти? Вперед!

І вся рота, що прикипiла до землi й не знала, куди подiтись i як рятуватися, кинулась за ним вперед i перемогла.

В цiй контратацi бiйцi мали славну перемогу. Мало того, що вони втримали дуже вiдповiдальний пункт стратегiчний, вони, знищивши багато нiмцiв, захопили новий важливий пункт. Нiмцi бiгли од них як опеченi. Без сумнiву, перемога нервiв висiла на волосинi. Перемiг командир.

– Скажiть нам, товаришу командир, як у вас вистачало сили вилiзти в пеклi вперед i отак крикнути, що ми – героi. Ми думали всi, що ми вже мерцi. Ми лежали в ямах, жах, i передсмертна туга, i скам'янiле тiло – оце все, що ми собою являли… Як ви назвали нас героями? Чому? Що ви думали тодi? Як це у вас вистачило сили, розуму для того, щоб пiдбадьорити нас оцим словом?

– Нi, друзi моi, я цього не думав.

Я не думав вас купувати таким словом i в такий час, – одповiв командир. – Я комунiст. Я вважав i вважаю вас за героiв. Бiльше того, я вважаю, що таких героiв, як ви, на свiтi ще не було. Те, що ви робите, те, що ми з вами робимо, е велике i безсмертне. Я лежав, як i ви.