Унія

Але нам треба думати не про пiчки i паливо, а про те, як звiдси вибратися.

– Якого роду небезпека на нас чатуе?

– Гетьмановiй дружинi донесли, що ii чоловiк вчащае сюди не лише за елiксирами i правдивим золотом.

– Вона знае все?

– Так.

– Ти знаеш хто донiс?

– Яке це мае значення, – знизала плечами пророчиця. – Може той бридкий езуiт, а може якась плiткарка, що спить з охоронцем.

– Гетьманчиха спробуе нас знищити, – кивнув Лiбр пiсля довгого мовчання.

– Недовго чекати.

– Тобi вiдомо, що саме вона робитиме?

– Пам’ятаеш кульгавого iталiйця, який купав мене в ослячому молоцi?

– Забути важко.

– Той ще був жартун… – дiвчина криво всмiхнулася. – Вiн казав менi, що зброею аристократки е отрута. Мав рацiю. Гетьманчиха знайде трунок i заплатить тим, хто доправляе нам iжу.

– Може бути, – спохмурнiв алхiмiк. – От, холера… Тепер я не iстиму.

– Я перевiрятиму iжу.

– Ти, дитино, навчена на арсенi i ртутi. А якщо та жiнка купить рослинний трунок? Тут повно вiдьом, здатних зробити настоянку з поганок або й «бiлу дiву».

– Треба вшиватися.

– Буде не легко.

– Без зовнiшньоi допомоги не вийде, – пiсля довгого мовчання визначила Паллiда. – А в мiстi дуже мало знайомих.

– Я знаю, до кого звернутися, – перейшов на латину Лiбр. – Але ти маеш прикинутися смертельно хворою.

– І що?

– Скажемо гетьмановi, що тобi потрiбнi лiки, про якi не вiдае його вiрменський болус[69 - Болус вiрменський – засiб вiд проносу.].

– Ну й iм’я ти придумав для товстуна, – розсмiялася дiвчина.

– Спочатку не схоче, а потiм згадае, як воскресав у тобi його мертвий прутень, – алхiмiк не без темного задоволення зауважив, що його донька здригнулася; ледь помiтно, але здригнулася. Вiн здивувався власнiй зацiкавленостi, на всяк випадок прислухався до своеi внутрiшньоi порожнечi; проте там, як i всi останнi роки, панував холод.

Лiбр провiв крiзь думки кiлька охоронних формул, сухими губами прошелестiв невимовлюване iм’я i вголос мовив:

– Зрештою, не обов’язково зустрiчатися саме тут.

– Я розумiю, – кивнула Паллiда. – Ти закличеш того аптекаря-еврея, у якого купував галицький камiнь? А якщо гетьман скаже тобi написати рецептуру й вiдправить до аптеки болуса?

– Тодi… – алхiмiк на хвилину задумався й цiла система зморшок, що нагадувала султанську тагму, ускладнила його чоло.