Унія

Перший збродник вiдразу стрибнув на той свiт, другий на кiлька хвилин затримався в цьому. За одягом у них впiзнали козакiв. Певне, цi були з залишкiв товариства, котре пiд час рокошу ходило пiд гетьманом Гунею. Пригода пiдштовхнула шляхтичiв до продовження розмови, початоi у Шпитальнiй вежi.

– Ви чули, що сказав князевi Хмельницький, коли вони обсервували Кодак? – поцiкавився Немирич.

– Той анекдот про manu facta manu distruo?

– Так.

– Хочете знати мою думку?

– Для того й спитав.

– Це придумано для виправдання Хмельницького.

– Виправдання?

– При Масловому Ставi вiн виглядав жалюгiдно. З польського боку на нього дивилися як на дволичного змiя, котрий мало чим вiдрiзняеться вiд посаджених на палi, а з протилежного – як на клiента Конецпольського, що вiдступив вiд братiв по вiрi заради закрiплення за собою Суботова. Наслухався вiн проклять, не позаздриш.

– Але кому потрiбно виправдовувати його у такий дивний спосiб?

– Йому самому, – оглядаючi посрiблену панораму, Виговський запалив люльку.

– А з iншого боку, iсторiя з manu distruo вигiдна таким, як осавул Барабаш.

– …?

– Цей хоче бути найвiрнiшим собакою гетьманiв, тому плiтка про Хмельницького-оракула йому вигiдна. Адже в нiй сотник грозить ледь не новим рокошем. Такого нiколи не поставлять на чолi вiйська. Барабаш, як всiм вiдомо, мрiе про булаву. Якби Потоцький з Яремою не вперлися, вiн би ii мав.

– А якщо, пане писарю, я вам скажу, що iсторiя правдива, що сам гетьман про неi свiдчив?

Певний час Виговський iхав мовчки.

Люлька його пригасла.

– Якщо так, то Хмельницький бiльш небезпечний, анiж менi здавалося, – нарештi сказав вiн. – Дивно, що гетьман вiдпустив його з Кодака.

– Вiн все ж таки чигиринський сотник.

– Так, – Виговський раз за разом викреслював каменем iскру, але люлька залишалася мертвою. – Чигиринський сотник.

– Ви думаете, що маневр Хмельницького вдався i що вiн повнiстю виправдався в очах товариства?

– Думаю, так, – кивнув писар, коли димок завiявся над чашкою.

– Навiть якщо товариство й не вiрить йому до кiнця, вибору в запорожцiв немае. Вони зараз сповненi мстивого духу. Шукають руського Гедеона, або ж Макавея, шукають, аж землю риють, – вiн примружився на золотаво-рудi переливи пiвденного обрiю. – Може й вiдшукали.

– Можливо це тiльки пустi чутки, але менi розповiдали, що Хмельницький схильний до чарки, балачок у шинках та до хутiрського сибаритства.