Унія

Тут вже любов не лише не знае порядку, але й не розрiзняе породи. Тут зливаються в обiймах несумiснi стихii. Сеча i полум’я, лайно i роза, вайлуватий кентавр i бурхлива нiмфа. Cancer leporem capit![11 - Cancer leporem capit – Рак ловить зайця. (Лат.)]

– Лайно i роза! Оце, ясна курва, влучно! – Ревула щиро розреготався, вiдтак затяжно закашлявся. Приятель штурхнув його в спину.

– Не вдавися, – сказав Кiт.

І, як здалося сину пiдстарости, кинув на Мечислава сумний погляд, наче вибачаючись за присутнiсть в компанii грубiяна.

– А давайте наб’емося до Зосi в гостi, – вiдкашлявшись, запропонував Ревула. – Вони не чекають, а ми отакi туди прийдемо, привiтаемося як старi знайомi i все там перевернемо. Чи ми, курва, того не вартi?

– Лише як старi знайомi? – гмикнув Агрiппа.

– І мiж iншим розвiдаемо, чим причаровують бурхливих нiмф, – докинув Кiт.

– Хочеш побачити, який задовгий у зануди прутень? – знов реготнув Ревула.

– Зараз ти мiй побачиш. І заплатиш за себе.

– Пропозицiя дика й саме тому менi подобаеться, – пiдсумував Агрiппа й звернувся до Мечислава:

– Пан з нами?

– Гей, шинкарю! – гукнув, дзвякнувши капшуком, Кiт.

І тим звiльнив сина пiдстарости вiд необхiдностi вiдповiдати. Мечислав лише погiдно кивнув, не вiрячи у таку фортуну. Вiн вже кинув обмислювати своi передчуття, загадковi погляди та несподiванi iнтонацii. Та й на грубощi Ревули йому тепер було начхати. Майбутне лягало пiд ноги, а спину пiдпирало попутним вiтром.

«Все, як по писаному. Той нехрист таки знаеться з “чимось”», – вирiшив вiн i вiдчув щось подiбне до миттевого запамарочення.

Утiм, воно було лише миттевим.

Скибицька мешкала зовсiм поряд з «Корабелою» – не довелося й вiдв’язувати коней. Розлякавши голодранцiв та псiв, компанiя зупинилася перед брамою. Та вела до приземкуватоi кам’яницi, перший поверх якоi склали з дикого каменю. Ревула взявся грюкати до клямки кiльцем, що звисало з залiзноi баранячоi морди. Кiт намагався допомогти грубiяновi свистом, але це йому погано вдавалося.

Над брамою вiдкрилися масивнi вiконницi. Кругле обличчя виплило з неосвiтленоi кiмнати.

– Чого хоче панство?

– Панну поклич.

– Панна зайнята.

– Клич, курво! – гаркнув Ревула.

– Що то за оршак[12 - Оршак – юрба, зборище.]? – басовито запитали за спиною прислужницi.

– То ти, Яне? – Ревула витягнув шию, намагаючись розгледiти басовитого.

– Іоанном хрестили, – вусатий здоровань вiдсунув жiнку, загородив плечами вiконну пройму.