Америка

Вочевидь, вiн витлумачив Карловi слова так, що Карл збираеться цiлу нiч просидiти в iдальнi, розмовляючи i випиваючи з панами.

Карловi не хотiлося тепер робити зiзнань, до того ж вiн подумав, цей служник, що подобався йому бiльше, нiж iншi тутешнi служники, зможе показати йому напрям на Нью-Йорк, а тому сказав:

– Якщо хочете тут зачекати, то це, без сумнiву, буде з вашого боку велика люб’язнiсть, i я радо прийму ii. В кожному разi за хвильку я вийду i скажу вам, що далi. Гадаю, ваша допомога менi ще знадобиться.

– Згода, – сказав служник, поставив лiхтар на пiдлогу i вмостився на низенький постамент, порожнеча якого, ймовiрно, була пов’язана з перебудовою будинку, – отже, я чекаю тут… Свiчку також можете залишити в мене, – встиг iще сказати служник, коли Карл уже збирався зайти до зали iз запаленою свiчкою.

– Але ж я розтелепа! – скрикнув Карл i простягнув свiчку служниковi, що лише кивнув на це, i то невiдомо, чи навмисне, чи то просто внаслiдок погладжування бороди.

Карл вiдчинив дверi, якi без його провини голосно задеренчали, бо ж складалися з однiеi-единоi скляноi пластини, що майже прогиналася, коли швидко розчахнути дверi й триматися за саму клямку.

– Вибачте, що перешкоджаю, – сказав вiн обом панам, що подивилися на нього дуже здивовано. Водночас вiн швидким поглядом оббiг залу, чи не знайде, бува, десь мерщiй капелюха.

– Де ж ви залишили Клару? – спитав пан Поллундер, для якого, до речi, Карлова поява, здавалося, була не така вже й небажана, бо вiн одразу ж по-iншому сiв у своему фотелi, повернувшись до Карла. Пан Грiн iз удаваною байдужiстю витягнув гаманця, за розмiром i товщиною справжне чудовисько свого виду, здавалося, в багатьох вiддiленнях вiн шукае чогось певного, та, шукаючи, читав i iншi папери, що потрапляли йому пiд руку.

– Я маю одне прохання, тiльки прошу вас, не зрозумiйте його хибно, – сказав Карл, хутко пiдiйшов до пана Поллун-дера i поклав, стоячи праворуч вiд нього, руку на бильце фотеля.

– І що ж то за прохання? – запитав пан Поллундер, дивлячись на Карла прямим, вiдвертим поглядом. – Вважайте, що його вже виконано. – І вiн обняв Карла i притягнув його собi помiж колiна.