Санькя

Лише Веня весело оглядав пацанiв i посеред монологу афганця пошепки, з м’якою усмiшкою, запитав Сашка:

– Може, його той?…

– Зажди… – вiдповiв Сашко пошепки.

– Чого мовчите? – пiдвищив голос афганець.

– А що ти запитав? – вiдповiв Рогов, проковтнувши останнi пельменi, що лишилися на тарiлцi, i з болiсною гримасою запив з’iдене пивом.

– Я, братухо зелений…

– Не називай мене так, – попросив майже ласкаво Рогов. Африка на його щоцi набула гарячих, яскраво-рожевих вiдтiнкiв.

– Я запитую: що ви менi можете запропонувати? – афганець вирячився на Рогова.

У куточках рота афганця запеклася бiла слина.

– Я кишки пiд Гератом дембелю Хазiну Михайлу засовував у живiт. І пiсля цього я пiду з вами яйцями кидатися? Ти засовував кишки кому-небудь?

Рогов дивився на афганця. Сашко – на Рогова.

– Ти менi не повiриш, – сказав Рогов повiльно, – але кидатись яйцями страшнiше, анiж засовувати кишки.

Афганець скривив посмiшку:

– Ти засовував?

– Так, i багато раз. Витягав, засовував.

– То ти в нас жар-тiв-ник? – по складах виговорив афганець.

– Я не жартiвник. Я патологоанатом.

Афганець розкрив рот, щоб вiдповiсти щось нахабне й зле, але Рогов, не пiдвищуючи голосу, обiрвав його:

– Пiд Гератом я не був, але був пiд обстрiлом в iнших мiсцях, i я тобi ще раз повторюю: метнути помiдор у прем’ера – як мiнiмум, не менш страшно, нiж кинути гранату. Зрозумiв? Пiсля того, як ти кинеш гранату, – тебе можуть убити. Зате одразу пiсля кидка помiдором тобi напевно зламають щелепу або ребро й трохи пiзнiше можуть зробити так, що тебе опустять у камерi.

– Ти, братухо…

– І от iще: якщо ти хочеш метнути замiсть помiдора гранату – уперед. Ми оцiнимо цей учинок. Я оцiню цей учинок. Якщо поки не хочеш – не треба. Можливо, ще захочеш – тобi ж, як я розумiю, треба, щоб усi навколо стрiляли – тодi й самому почати простiше. У натовпi, так? Я сподiваюся, що трохи пiзнiше у тебе буде така можливiсть.

І тут Рогов посмiхнувся.

– Давай, земляче! – Льошка ляснув афганця по плечi. – Щасливо! До зустрiчi. До зустрiчi. Давай.

Усi вiдвернулися вiд афганця, хоча вiн ще стояв, лише на крок вiдiйшов вiд стола.

– Може, покуримо? – запитав Веня.

Вони вийшли на вулицю, обiйшовши афганця, який дивився в пiдлогу, похитуючи головою.

Сашко дiстав останню сигарету й викинув порожню пачку. Прикурив i одразу вiдчув, що сильно захмелiв.