Санькя

Здавалося, що Негатив прийшов до себе додому, де всi йому давно знайомi. Рогов не шумiв i не п’янiв, тiльки по обличчю його пiшли рожевi, iз чiткими гранями, плями. Сашко дивився на Рогова, у хмiльному подивi вiдзначаючи, що коли обвести пляму на лiвiй щоцi, – вийде Африка. Сашко кiлька разiв витягував шию, намагаючись розглянути форму плями на правiй щоцi Рогова, поки Льошка не кивнув: мовляв, що таке?

Сашко по-щенячому закрутив головою: нiчого.

Рогов м’яко посмiхався.

– Льош, скажи менi ще щось про цю розмову, – попросив Сашко.

– А що тут казати… – знову щиро здивувався Рогов. – Послухати того типа, – так простiше лягти й умерти. Росiянам, за його логiкою, взагалi треба було лягати й умирати кожнi сто рокiв. Як тiльки вони збиралися «пускати кров». Я не бачу жодноi рiзницi мiж сьогоднiшнiм днем i тим, що було… дуже давно. Я навiть не бачу рiзницi мiж собою й дiдом моiм.

Рогов говорив повiльно, немов прокручуючи кожне слово в м’ясорубцi.

– Нi, Льош, постривай, а як же «пускати кров»? Це справдi буде?

– Усi пускають…

– Безлетов сказав би, що всi пускають кров чужим, а ми – своiм.

– У нього Безлетов прiзвище?… – перепитав Рогов i, не очiкуючи вiдповiдi, сказав: – Ну й що, це погано? Чеснiше своiх рiзати, нiж до сусiднiх краiн лiзти з ногами.

– А ми не лiзли, так?

– Ну, одна справа – вивезти на Камчатку товарний вагон прибалтiв, якi, не з’явися червоноармiець у вушанцi, – лягли б пiд Гiтлера, а iнша – скинути бомбу на мiсто з дiтьми й усiх одразу вбити.

– Є.

– Ми рiжемо один одного, бо дехто в Росii розумiе правду так, а хтось – iнакше. Це й рiзанина, й осмислення.

– Осмислення, так, – повторив Сашко, – таке осмислення, що…

– Авжеж, так.

Хлопцi вийшли вiдлити, Негатив залишився стерегти недопиту горiлку й недоiденi холоднi пельменi.

Вiдхоже мiсце перебувало безпосередньо за кафе й легко вгадувалося по рiзкому запаху.

Вони не полiзли до цього мiсця, яке хлюпотiло гнилизною, й стали втрьох коло сiроi стiни сусiдньоi з кафе будiвлi невiдомого призначення.

Вони повернулися легкi, яснi й бадьорi.

– Ще пива? – запропонував Сашко.

– Аякже… – вiдповiв Веня. Рогов кивнув.

Коли Сашко повернувся iз пляшками, неголений мужик у камуфляжi вже стояв коло стола, причому – мовчки.