Санькя

А чого ти так переполошився?

– До мене мусори вже двiчi приходили.

– Ти iх не пустив?

– Нi, мене не було. Вони до матерi приходили.

– І до мене, – сказав Негатив.

– А чого?

– Я iм не вiдчинив. Вони потинялися години двi й пiшли.

– А ти в цей час сидiв, принишкнувши.

– Нi, ми з ними душевно спiлкувалися через дверi. Обiцяли, що мене ви…буть i висушать.

Сашко подивився на Негатива, i вже вкотре поцiнував його мiцну, прозору, непоказну мужнiсть. Негатив дiйсно не боявся бути побитим, i навiть побитим жорстоко, i зовсiм байдуже ставився до погроз.

Його кiлька раз щедро пригощали кийками за нанесенi чорною фарбою на стiни будинку адмiнiстрацii нахабнi написи, як-от: «Губернаторе, здохни!», i за те, що вiн влiпив цьому самому губернаторовi в обличчя торт. Десь iз пiвроку тому Негатива пов’язали, i протягом двох днiв з нього конкретно вибивали показання на товаришiв – за тиждень до цього мiсцеве вiддiлення «Союзу» пляшками iз запальною сумiшшю пiдпалило офiс саентологiв.

На пожежу вчасно приспiло «01», але скандал вийшов чималий. Пiсля дводенних катувань Негатива вiдпустили. Пiвтора мiсяця йому допомагав iсти, одягатися, зав’язувати шнурки молодший брат, Позик, повна протилежнiсть Негативу, – спритний одинадцятирiчний хлопчина, з вiчною посмiшкою на нахабнiй пичцi, наймолодший з мiсцевих «союзникiв»…

Ну, так, вони називали себе «союзники». Це спочатку безглузде слово набуло згодом плотi, i звучання, i значення.

Утiм, з нелегкоi руки журналiстiв, iх часто називали «есесiвцi» – за першими двома буквами найменування партii, а часом, коли хотiли принизити або пiдкреслити молодий вiк пацанiв, що перебувають у «Союзi створювачiв», – «вiдсоси».

Негатив нiкого не видав iз «союзникiв», i себе в тому числi. Пляшки ж вiн теж кидав. Хоча не вiн один, звичайно.

– Але дверi вони не стали ламати? – запитав Сашко, дивлячись на вибитий у якiйсь дурнiй бiйцi верхнiй зуб Негатива.

– Не стали.

– А чого не вiдчинив?

Негатив роздратовано подивився на Сашка.

– Тебе нiчим не вдарили у Москвi, нi? Я ж тобi сказав, Веня й Рогов у мене. Спочатку лежали пiд диваном. Потiм Веню ми скрутили в килим, у куток поставили, а Рогов у шафу влiз… Коротше, веселилися всi двi години…

Сашко швидко випив чай. Начебто iсти хотiлося. Перехотiлося.

– Вони де? – запитав.

– У кафе напроти сидять. Одну чашку кави на двох п’ють.