Санькя

Усерединi билося хворе серце. Бабуся сидiла поруч i вдивлялася в обличчя сина. Батьковi зробили операцiю, розрiзали груди, пiвгодини, поки чаклували лiкарi, його серце було поза тiлом. Вiн вижив. Пити йому було не можна. Але незабаром загинув брат Миколка, i Василь запив. Запив раз, потiм ще раз, потрапив у лiкарню й швидко помер, через два днi.

Сашко знав, що бабуся стелила лiжко й у котре думала, чому ж, чому, коли Васьковi стало погано вдруге, вiн не наснився iй, не покликав ii – i нiяк не могла знайти вiдповiдi.

Не наснився й не покликав. Подзвонили взимку сусiдам – по единому в селi телефону, сказали, що Василь помер, передайте, веземо ховати. А за три тижнi пiсля похорону прийшов Сашкiв лист, який той написав за пiвтора тижнi до смертi батька. Через погану роботу поштовоi служби лист побив усi строки затримки – й прибув мало не пiшки. У листi Сашко писав, що батько почувае себе добре.

– Як же так одразу все сталося? – запитала бабуся в Сашка, який вже покурив i прийшов спати. – Ти в листi писав, що батьковi добре.

Бабуся дивилася на Сашка спокiйно, не очiкуючи вiд нього вiдповiдей.

«Інодi кажуть, що онукiв люблять бiльше, нiж дiтей. Неправда…» – подумав Сашко.

Бабуся любила синiв. Сашко був для бабусi невиразним нагадуванням про той час, коли родина була повна, й сини жили. Але вона не мала сил надiлити Сашка рисами його батька, вiдчути в ньому свою – вiддану синовi й пророслу в онуковi – кров.

Дуже рiдко бабуся дивилася на Сашка з надiею, що покiйний син проявиться в онуковi, подасть знак, але одразу осмикувала себе: «Не вiн, не вiн…»

Сашко це розумiв i прийняв тиху, ледь вiдчутну, тоншу за волосину, вiдчуженiсть бабусi спокiйно. Не усвiдомивши це розумом, потай вiд самого себе вiн вiдчував, що так – у якомусь вiдчуженнi вiд бабусi – йому легше тут буде перебувати. Коли в кожного на серцi свое лихо – зiштовхуватися цим серцям, можливо, й не треба.

Дiдусь же й не збирався бiльше нiчого терпiти, квапився до дiтей. Вiн стоiчно перенiс смерть двох синiв i ще за рiк до смертi третього був мiцний. Мiцнiший за Сашка – Сашко пам’ятав, як подивувався здоров’ю дiда, коли вони одного разу працювали надворi, й дiд вимахував здоровенним молотом, який Сашко ледве пiднiмав.

Але ось пiшов останнiй син, i дiд роздумав жити.