Санькя

Вулицю розпанахали, немов кульок з подарунками.

Кiлька зiрваних i потоптаних триколiрних прапорiв лежало на асфальтi. Дорога була густо посипана склом, iнодi квiтами, а також усiляким вивернутим з урн смiттям – i створювалося вiдчуття, начебто на вулицi пройшов дощ зi скляноi крупи, смiття й квiткових пелюсток.

Подекуди валялися стiльцi, зустрiвся ланцюг огорожi.

Усi лiхтарi були розбитi.

«Яну пiймали», – раптом угадав Сашко, побачивши на асфальтi розiдраний вщерть, облямований хутром каптур. «Каптур Яни.

Інодi назустрiч iшли люди, якi з цiкавiстю, а деякi й зi злiстю розглядали затриманих.

«У полон забрали… – подумав Сашко iронiчно. – Мене забрали в полон… І можуть посадити», – завершив вiн свою думку вже всерйоз.

Згорiлу машину було видно здалека. Поряд уже метушилися пожежники. Зi шлангiв била вода, вiд машини валив густий дим.

– Нi, ну нахер ви це зробили? – усе не вгамовувався один з мiлiцiонерiв, найповажнiший з них, який i досi говорив iз задишкою.

Нiхто не поспiшав йому вiдповiсти.

Льоха спокiйно дивився вперед, i на обличчi його читалося, що вiн не вважае за потрiбне розмовляти з тим, хто питае.

Сашко мiг би вiдповiсти, але болiла розбита губа, i вiн безперервно злизував кров.

Венi, схоже, навiть його розбитий нiс не заважав, i вiн, хлюпаючи, запитав:

– Що будували?

– От оце все ви будували?

– А хто будував? – перепитав Веня, немов його це всерйоз схвилювало. Тут прямо в обличчя Венi наiхала камера, i мiлiцiонер, матюкаючись, прогнав тележурналiстiв.

– Чуеш, розстебни мене, хоч кров витру, – скористався ситуацiею Веня. – А то вас уздрючать прямо тут за побиття пiдлiтка. У мене нiс зламаний. Я на вас заяву напишу.

– Та менi плювати на твою заяву, зрозумiв? – одразу ощерився мiлiцiонер. – Пиши, менi однаково. Я тобi ще дупу надеру у вiддiлi.

Веня голосно гмукнув, харкнув кров’ю i замовк.

Пацанву «Союзу створювачiв» виводили з пiдворiть – коли по три-чотири, а коли одразу й по десять.

Майже всi пiйманi були побитi, iхню шкiру прикрашали червонi кривавi синцi, очi швидко запливали, розплющенi носи й розбитi губи сочилися кров’ю.

Пацан рокiв чотирнадцяти, увесь блiдий, iз тремтячими вилицями, ледь тримався на ногах, вiн вжахнув густим, брудно-кривавим згустком на потилицi. Його пiдтримували за руки.

На багатьох був розiрваний одяг. Виднiлися худi юнацькi тiла.

Сашко знав iх усiх – якщо не по iменi, то в обличчя.