На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Тэатр шчасьлівых дзяцей» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Детские книги, Зарубежные детские книги. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Тэатр шчасьлівых дзяцей

Автор
Дата выхода
18 июня 2021
🔍 Загляните за кулисы "Тэатр шчасьлівых дзяцей" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Тэатр шчасьлівых дзяцей" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Ольгерд Бахаревич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Тэатр шчасьлівых дзяцей» – гэта беларускае фэнтэзі з элемэнтамі палітычнага трылеру. Дзіцячая кніга, якую, спадзяецца аўтар, будзе цікава прачытаць і дарослым. Як выбрацца з пасткі, ня маючы ні тэлефона, ні зброі, і знайсьці зьніклых сяброў? Колькі твараў у туману? Што такое гісторыя – і калі канчаецца мінулае? Якую таямніцу хаваюць нашыя бацькі – і ці чуе нас Бог, калі мы маўчым? Гэтымі пытаньнямі задаюцца героі кнігі, Лявон, Анцік і Юля, нечакана апынуўшыся ў таямнічым краі, які ня знойдзеш ні ў Вікіпэдыі, ні на школьных мапах.
📚 Читайте "Тэатр шчасьлівых дзяцей" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Тэатр шчасьлівых дзяцей", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вогкае восеньскае паветра напаyняла мае лёгкiя, нiбы ветразi. А дзьверы спальнi yжо дрыжалi ад удараy – я бачыy, як скаланаецца ключ у замку. Я павярнуyся тварам да вулiцы. Лiхтар сьвяцiy гэтаксама, як раней, быццам за апошнiя паyгадзiны нiчога не адбылося – цьмяна, загадкава i па-свойму прыцягальна. Нiбы клiкаy мяне, нiбы падмiргваy. Нiбы дражнiyся: ты ня зможаш, ты ня зможаш. Хiба табе не цiкава, хто палюе на цябе y тваёй уласнай кватэры? Хiба ты ня хочаш паглядзець iм у вочы? Хiба ня хочаш даведацца, як выглядаюць ПАЧВАРЫ?
Юля i Анцiк бегалi yнiзе i махалi рукамi.
Я заплюшчыy вочы.
І скочыy.
Мне здавалася, я буду ляцець унiз вечна.
Але не прайшло i сэкунды, як я бухнуyся на цэлую гару падушак i коyдраy. Праyда, у калене нешта шчоyкнула, але я адразу ж ускочыy на ногi.
«Бяжым!» – крыкнула Юля i кiнулася праз пустую вулiцу. Мы за ёй.
«Асьцярожна, там аyтобус!» – залямантаваy я.
Ён i праyда паволi выехаy з-за павароту, утульна асьветлены знутры, нiбы плывучы дом, што блукае y тумане, шукаючы гаспадароy.
Аyтобус спынiyся i адчынiy дзьверы.
«Едзем!» – крыкнуy я, заскокваючы yсярэдзiну. Юля i Анцiк заскочылi yсьлед за мной. Дзьверы зачынiлiся, i аyтобус паплыy наперад па нашай вулiцы, разганяючы фарамi туман i цемру.
«Я ведаю, як ён едзе, – сказаy я, задыхаючыся. – Мы выйдзем праз пару прыпынкаy i перасядзем на трамвай, якi едзе да маёй бабулi. Бабуля прыдумае, што рабiць!»
«Але мы зь Юляй маглi б зараз проста пабегчы дамоy! – сказаy Анцiк. – І yсё б скончылася. І y мяне зуб балiць».
«Ты, Анцiк, можаш выйсьцi на наступным прыпынку, – сказала Юля. – І пайсьцi да мамачкi. Але я застануся зь Лявонам. Сяброy не кiдаюць у пустым аyтобусе, бяз курткi i y тапачках.
«Ды я проста так сказаy, – зьбянтэжыyся Анцiк. – Вядома, я з вамi».
Аyтобус мiж тым разганяyся yсё хутчэй.
Разьдзел трэцi
У гэтым аyтобусе мы былi адзiныя пасажыры, таму маглi сесьцi, дзе нам захочацца. Пасьля yсяго, што мы перажылi падчас уцёкаy, мне любое сядзеньне падавалася зручным.







