Дон Жуан

Лякала лиш акула тупорила,

з якими справ Жуан iще не мав.

А щодо тих, що плавати не вмiли,

то хвилi iх одразу ж i накрили.

107

А втiм, те саме сталося б з Жуаном,

якби вiн не натрапив на весло,

що, вирване з уключин ураганом,

неподалiк до берега пливло.

За брили вiн чiплявся звiддаля ним,

коли пливти вже сили не було,

i врештi з пекла вирвався морського,

i впав, уже не тямлячи нiчого.

108

Напiвживий, вчепився вiн щосили

у землю, що ii вкривала мла,

щоб хвиля в море знов його не змила

i в пекло те назад не потягла.

Вiн не радiв, уникнувши могили, —

натомiсть переконанiсть росла,

що краще б вiн загинув в океанi,

нiж тут, де тiльки скелi первозданнi.

109

Зiп’ястися стараючись на ноги,

наполовину випростався вiн,

та пiдвестись йому забракло змоги

з тремтливих i знесилених колiн.

Вiн озирнувся, мов з перестороги —

його обстали скелi з трьох сторiн,

а море пiну хлюпало безсило

на труп, який до берега прибило.

110

Жуан вiдчув, як все перед очима

вiд погляду на труп той попливло

i памороч обсiла незборима,

i з рук безсилих випало весло.

Здавалося, попереду щось блима,

кудись його, безтямного, несло,

а вiн лежав, гарнiший в первоцвiтi

за все, що з праху створене на свiтi.

111

Чи довго вiн пробув у непритомi,

Жуан не знав. Здавалося нараз —

i день, i нiч завмерли, нерухомi,

неначе зупинився раптом час,

аж поки серце стислося в судомi

i порух кровi знов його не стряс.

Смерть випускала з пазурiв людину,

та неохоче, мовби на хвилину.

112

Спочатку приверзлося, наче знову

вiн у човнi, а берег той – мара.

І розпач раптом душу юнакову

опанував, неначе вiн вмира.

Але свiдомiсть скинула закови,

з душi тяжка звалилася гора,

i дiвчину, що вразила красою,

побачив раптом вiн перед собою.

113

Схилившись, наче в нiжному поклонi,

зiгрiти ладна подихом своiм,

вона йому рукою терла скронi,

життя поволi зроджуючи в нiм,

зволожувала очi напiвсоннi,

мов силу в тiлi будячи слабкiм,

i вирвалося з уст його зiтхання,

як нагорода за ii старання.

114

Вона дала вина йому й укрила,

зручнiше уложивши на пiску,

i до щоки блiдоi притулила

свою, налиту полум’ям, щоку;

волосся розчесала й просушила,

турботу виявляючи таку,

що, коли вiн вiд доторкiв стенався,

здригалася судомно i вона вся.