Дон Жуан

Та враз настала мить новоi скрути —

новий порив зi сходу нiч роздер,

i люта хвиля, хижа, мов акула,

знов корабель на бiк перевернула.

31

Вiн бовтався на хвилях, мов корито,

а з трюму виливалася вода

i з нiг збивала всiх несамовито.

(Либонь, найглибше в пам’ять запада

вiйна, якщо вас, звiсно, не убито,

пожежа чи у плаваннi бiда.

Тому так мореплавцi та солдати

про це i люблять всiм розповiдати.)

32

Бiзань спочатку мусили зрубати,

а потiм грот у море полетiв,

та корабель уперто i затято

не пiддавався владi морякiв.

Бушприт, аби ваги ще менше мати,

зрубали, а фок-щоглу й поготiв…

Кiнець кiнцем, скоряючись зусиллям,

посудина на воду стала кiлем.

33

Нiякого немае в тому дива,

що виявлено ревнiсть отаку —

матросам загибати перспектива

так само, як i всiм, не до смаку.

Щоправда, непокора теж можлива,

i навiть бунт у пору нелегку,

коли нап’ються рому або грогу,

що iх матроси взяти мають змогу.

34

Не сумнiваюсь – душу вдовольнити

найкраще здатнi набожнiсть i ром.

Тож хтось почав мерщiй горiлку пити,

а хтось вiддався Бiблii цiлком.

Навколо вiтер вив несамовито,

лунали тiльки лайка та псалом,

i навiть хворi на морську хворобу

молилися чи ром лили в утробу.

35

Безладдя довело б, либонь, до скрути,

коли б як стiй озброений Жуан

не став у дверях певноi каюти,

де зберiгав горiлку капiтан.

На диво – страх у морi потонути

був менший, нiж загинути вiд ран,

i натовп, що волiв тонути п’яним,

покiрно вiдступив перед Жуаном.

36

«Давай горiлки!» – чулося зiвсюди.

«Не дам! – Жуан суворо вiдповiв. —

Якщо кiнець, то помремо, як люди,

а не як дика зграя пацюкiв!»

Вiн ладен був стрiляти просто в груди —

нiхто вперед ступити не посмiв,

i навiть розчарований Педрилло

одмовився вiд чарочки безсило.

37

Старий позбувся давньоi гординi

i геть од страху розуму одбiг.

Вiн пресвятiй молився Катеринi —

в грiхах численних каявся своiх,

вiн клявся, що нiхто його вiднинi

у море з дому випхати б не змiг,

що втратив мандрувати вiн охоту,

як Санчо Панса бiля Дон Кiхота.

38

Уранцi просяйнув промiнчик вiри

в те, що страшна минулася бiда.

Прищухла буря. Та в пробитi дiри

у трюмi набиралася вода.

До помп ставали навiть канонiри,

в яких була ще сила молода,

а тi, кого робота вкрай зморила,

заходжувались лагодить вiтрила.