Вибрані новели

Як его вiдтяли i несли до хорiм, то такий був страшний, що жiнки зi страху плакали. А хлопи нiчо, лише казали: «О, вже не меш iз нас шкiру кавалками здоймати, вже тi тот висадив на бантину!» Потiм у день чи в два днi така звiялася буря, такi вiтри подули, що дерево з коренем виривало, а хатам здоймало верхи…

– Та показують люди ще на старiй могилi гроби Басарабiв. Вони були хованi за окопом, не на самiм цвинтарi. То е тотi гроби i за старим, i за новим цвинтарем, а все самi Басараби там хованi.

– А ви ж гадаете, що пiп мае право такого ховати на цвинтарi!? Аби давав цiлий маеток, то не можна.

Вiдки такого проклятого пхати межи люди!?

– Но, но, тепер Басараби поспускають голови вдолину. Такi будуть ходити чорнi та невеселi.

– Коби цее не потягнув за собою бiльше, бо то iх всiх пазить. Дивися, один стратився, дивися, а то десять iх наставилося. Вони всi зчепленi докупи. Бiда iх всiх на однiм мотузку провадить…

– То до семого колiна буде iх так душити, а як семе колiно мине – та й нема моцi вже.

Десь котрийсь добре заслужився перед богом. То кара, люди, сему кiстку аж карати! Бог не мае гiршоi кари на землi…

– То видко по них, що iх бог карае. Бо i маетки iм дае, вони богачi, i розум iм дае – а нараз все забирае та й висаджуе на бантину.

– Таже лише треба подивитися на iх очi. То не очi, то така чорна рана в чолi, що жие i гние. У одного таке око, як продасть, погляне та й нiчо не видить, бо то око не до видiня. А в другого воно одно лише жие, а решта коло него камiнь – чоло камiнь, лице камiнь, все.

А цей Тома, нiби вiн дивився коли на чоловiка як варт? Око нiби на тебе справлене, а само дивиться десь у себе, десь у глибiнь безмiрну.

– Дивиться око на тот давний грiх, що за него iм кара йде. Вiн там у них усерединi покладений, аби всi дивилися на него i аби спокою не мали, аби була кара.

– Сесi Басараби то на покаянiе людське родяться, i богатiють, i душу гублять.

– Тяжкий грiх мають у своiй фамiлii i мусять его доносити, хоть би мали всi пiти марне!

– Грiх, люди, грiх не минае, вiн мае бути вiдкуплений! Вiн перейде на худобу, вiн пiдпалить обороги, градом спаде на зелену ниву, i вiн чоловiковi душу возьме i дасть на вiчнi муки.

Жiнки слухали i мало не хрестилися, дiти посiдали помiж ними, а хлопи ще довго балакали за грiхи i поплелися вкiнцi до коршми.

II

Всi Басараби зiйшлися до Семенихи Басарабихи, бо вона була найстарша i найбогатша в iх родi. Тому також привели.