Вибрані новели

Якись панок поначiплював на пiдсiню таких образiв, що на фiру не забрав би. Людий таких обзираю богато, як на ярмарку. Якась там була така люта звiр змальована, що в казцi би не склав. А якiсь царi такi страшнi, московськi та турецькi, та всекого дива. Межи ними був ангелик, та й я его купила. То так вiн приязно дививси та так ружi кождому наставлез, лиш бери. Де, де, то вже вiк минув вiдтогди…

– Бувало, зимовими вечорами то понароблею з паперю голубiв. Головки позолотю, крильця посрiблю, та як приберу его у тi голубчики, то вiн як коли би з ними гравси.

Тимчиха забула грошi рахувати, розгадуючи. Тримала iх у жменi i далеко гадками лiтала.

– Ой, розумремоси, небоже, мене вже давно не буде, а ти все меш хату веселити. Хоть кiлько буде знаку по бабi, що жила…

БАСАРАБИ

I

Тома Басараб хотiв повiситися у кошницi в саме полудне…

Але Томиха наробила зойку, всi сусiди покидали цiпи з рук, всi сусiдки повилiтали з хорiм i прибiгли на Томине обiйстя. Вiдважний Антiн, той, що тягнув зуби по шустцi, залiз у кошницю, i бог знае, як вiн там собi порадив, але Тому витягнув, що ще дихав.

– Та чого стоiте, як на заводинах, та поможiть менi его занести до хати. Оце раз дурний нарiд – гадаеш, що тi вкусить?!

Тому занесли до хати, а юрба вийшла за ворота i почала судити по-своему.

– Басараби знов зачинають вiшатися, не мають гаразду в головi.

– Та лиш тому три роки, як Лесь затягся; господи, яка тогди буря зiрвалася! Менi з хати цiлий причiлок урвало.

– Басараби мають вже до себе, що тратяться один за другим.

– Я пам’ятаю, як повiсився Николай Басараб, потiм за ним стратився Іван Басараб, а ще не минуло було рiк, а вже одного досвiтка на маленькiй вишенцi зачепився Василь. Отряс iз неi увесь цвiт, мав повне волосе того бiлого цвiту. То вже три, а я ще рахуюся молодий чоловiк – менi, може, е, а може, ще нема трийцять i п’ять рокiв.

– Ти пам’ятаеш це, а я тямлю, як на бантинi повис iх прадiд. Богатир був теменний, грошi сушив на веренi i пiшя нiколи не ходив. Мав такого чорного коня, що браму перескакував, i канчук все мав коло себе. То вповiдали люди, що вiн гонив людий на панщину i тим канчуком м’ясо рвав на людях. А одного ранку розiйшлася чутка, що старий атаман висить на бантинi. Я ще малий був, але так, як сегодня, виджу цару народа на его подвiр’ю.