Судний день

Люди працювали без перепочинку, раз у раз витираючи рукавами пiт, що заливав очi.

Якименко задоволено крекнув i сiв на свое мiсце.

– Давайте, куме, ще по чарчинi, i будемо трохи братися за цiпи, – сказав один з родичiв, на що осавул вiдповiв:

– Та ви що, куме, в життi такого не було, щоб моя рiдня на панщинi горбатiла. На то е он, – i вiн кивнув у бiк селян. – Нехай вiдробляють. Працюють на воеводу, на орендаря, а накину ще один день панщини, нехай i моi лани оброблять, i вашi.

Куми зрадiли з такоi пропозицii пана осавула, налили ще по однiй чарочцi.

До току з боку шляху пiд’iхала бричка, запряжена двома кiньми. Зупинилася. З неi хвацько вискочив молодий пан i рушив у iхнiй бiк.

– Я зараз, – мовив Якименко, пiдвiвся i швидким кроком рушив назустрiч пановi – се був орендар цих земель, молодий, але вже дуже поважний пан Станiслав.

– Доброго здоров’я, пане Стасю! – привiтався осавул ще здалека.

– І вам не хворiти, – вiдповiв орендар, пiдходячи впритул.

 – Ось, пане осавул, привiз вам те, що обiцяв: там, у бричцi, баклага з вином.

– Якраз впору, пане. Ми саме ось полуднуемо собi трохи. Сiдайте з нами!

Орендар швидко закрутив головою.

– Та нi, дякую. У мене, осавуле, буде розмова до вас.

Стась вiдвiв Якименка трохи далi.

– Дивлюся, колос цього року не дуже колосистий.

– Ну що ви, пане орендар. Зерно цього року вродило дай Боже. Добре наповнимо вашi комори.

Орендар узяв осавула пiд руку.

– Воно-то так, але пан воевода хiба мусить усе знати?

Якименко насупив брови.

– Звiсно, що мусить. Я на те осавул. Та й пан повинен вправно вiддати процент вiд намолоченого у воеводинi комори.

Стась скривився.

– Пане осавул, тихiше. Не кричiть, а лише дайте вiдповiдь у першу чергу собi: який нам резон з того, що нашу працю воевода пороздае, що ii порозкрадають воеводинi комiрники.

Хiба ж ми не знаемо з вами, як воевода зi своiми найближчими друзями проциндрять марнотратно усе, що ми так тяжко виростили та зiбрали? А так i нам щось перепаде за те, що так тяжко наробимося цiлий рiк. Ось вам i завдаток.

Стась запхав осавуловi до кишенi злотого. Якименко посмiхнувся.

– А ви голова, пане Стасю!

– Еге ж. Тут, пане осавул, е ще одна справа. Думаю, ви, як людина практична, мали б нею зацiкавитися.