Судний день

Івановi доводилося чути багато розповiдей про гайдамацькi подвиги, однак парубок зовсiм не захоплювався тими людьми: вони порушували спокiй у краi, отже iх треба було гнати звiдси поганою мiтлою.

– А може, по чарчинi встигнемо гахнути? – з надiею в голосi запитав Гаранджа.

– Полапаемо гайдамакiв – тодi й гахнемо, – коротко вiдповiв Іван.

Козаки повернули до шинку i тут наткнулися на купу людей, що зiбралися на подвiр’i корчми, щоб розрахуватися з орендарем за мита, оренди, податки й iншi повинностi.

Сам орендар, еврей на iм’я Аврамко, сидiв пiд накриттям даху за маленьким столом, листав свою книгу, щось записував акуратно, перераховував.

– Тут ще волове не заплачено за осiнь, – вiдiрвавши очi вiд книги, мовив орендар дебелому хлопу.

– Так поздихали ж моi воли, за вiщо платити?

Орендар подивився на нього:

– Чим будеш лан обробляти?

– Чорт його знае.

– Можу тобi дати пару волiв. Навеснi порахуемося, щось вiддаси з урожаю, решту – вiдпрацюеш.

Хлоп хмикнув:

– Нащо менi, пане, тi воли: i так годувати нiчим! Усе вже вiддав, голий-босий ходжу.

Аврамко ще пильнiше поглянув на нього.

– То я ще тобi винен, що ти такий господар нiкудишнiй? Навiщо тобi взагалi то поле, якщо ти його обробити не можеш? Заберу в тебе, а ти, щоб не здох з голоду, на фiльварку в мене робити будеш.

Хлоп вирячився.

– Та що ви, пане, у мене ж дiти дрiбнi!

– І дiтям також роботу знайдемо. Іди. Пiдходь наступний i кажи прiзвисько! – гукнув орендар до черги.

Козаки стали мимовiльними свiдками цiеi розмови. Орендар раптом зауважив iх, встав, поклонився.

– Вельможне панство, прошу не затримуватись, прошу, прошу. Заходьте до господи. Гей, гевали, розступiться, дайте вельможним панам дорогу.

– Нiколи нам, – вiдповiв Левченко i почав розглядатися навколо, а тодi зазирнув у корчму: там лише пиячили жовнiри. Надворi також нiкого не було, тiльки якийсь хлоп носив дрова i складав пiд повiткою: певно, наймит.

– Тут iх нема, – впевнено мовив Левченко до своiх.

– Диви, диви, як поганець обдирае людей, – натомiсть промовив Гаранджа, кидаючи погляд у бiк Аврамка. – Так i руки чешуться дати в пику, а тi всi папери порвати до дiдьчоi мами.