Лицар з Кульчиць

Далi, бiля ворiт, пильнували зi списами в руках Вачинич, Гут, Колодчак, Мiлькович, Штокайло й Хапко. Самi ворота були густо пiдпертi довгим кiллям.

– Алла! Алла! – хижо закричали татари й кинулися до валiв. Вони перелiзли дружно рiв, приставили драбини та полiзли на вал. Іншi пiдбiгли до брами i заходилися бити у неi важким стовбуром. У татар зразу ж таки полетiли стрiли та камiння – першi трупи степовикiв упали на землю. Татари й собi почали стрiляти з лукiв.

Тулюк, Шумило та Васькович пiдiймали важкi дерев’янi колоди й кидали з валу просто нападникам на голови – i тi летiли iз драбин у рiв.

Татари лiзли вперто, незважаючи на трупи та поранених. Кiлька з них таки видерлися на вал i намагалися перелiзти палiсад. Їх зустрiли захисники шаблями, сокирами та келепами: били немилосердно та скидали назад у рiв. Отаман бачив, як з другого боку орудували Бойко, Клiмович, Смуж, Чiп, а правiше – Кiт, Бучак та Гречинич.

Багатьох у тiй атацi втратили нападники вбитими, а ще бiльше було поранених. Оборонцi також не дорахувалися кiлькох своiх. Отаман оглянувся – жiнки й дiти вже встигли втекти пiдземним ходом, забираючи iз собою церковнi iкони та коругви. Останнiм iшов панотець.

– Богу дякувати, – мовив сам до себе шляхтич i перехрестився.

Татари вiдiйшли, щоби перепочити. А ще помолитися, бо саме настав час намазу.

– Це наша можливiсть: треба рятуватися, – сказав отаман. – Новоi атаки не витримаемо: бусурмани рознесуть браму.

– А як же церква?

– Вiдбудуемо. Та коли тут загинемо, то не буде кому. Господи, прости.

Так швидко порадилися шляхтичi й пiшли до пiдземного ходу.

Коли татари рознесли колодою браму i вдерлися досередини – не було вже нiкого. Вони дивилися навкруги, не можучи нiчого зрозумiти.

– Цi гяури iз шайтаном знаються! – гаркнув татарський мурза.

– Вони обдурили нас! – крикнув котрийсь iз беiв.

– Де наш ясир? Не могли ж вони полетiти, як птахи, чи, як мишi, поховатися в землю!

– Втекли пiдземним ходом. Вони вже далеко, – сказав один старий татарин.

– Цю церкву треба спалити, аби уруси не могли бiльше тут сховатися, коли ми прийдемо наступного разу, – мурза пiдвiв голову, розглядаючи церковну баню. – Схоже, хрест там посрiбнений, а то й позолочений. Мустафо, ану вилiзь, скинь той хрест додолу.