Лицар з Кульчиць

Пояснив терпляче:

– Нашi заздрiсники називають нас «макогонами» через нашi права шляхетськi. І права цi – тут.

Батько вийняв грубий корок, прироблений зверху. Деревина всерединi колби була видовбана, натомiсть там були встромленi сувоi паперу, скрiпленi рiзними печатками i замотанi у шовк.

– Ось це нашi права i привiлеi. Це наша честь. А свою честь, синку, шляхтич шануе бiльше, нiж власне життя.

Батько обережно склав усе на мiсце i сховав у скринi. Зачинив вiко.

– Тату, а розкажiть ще раз про нашого дiда! – попросив малий Юрко.

– Але ж я вже розказував…

– Ще хочу послухати…

Батько посмiхнувся, узяв малого на колiна, закрутив вуса i почав свою розповiдь:

– Настали тривожнi часи, коли татарськi орди плюндрували наш край, а людей гнали у полон. Ординцi завжди нападали раптово, коли iх нiхто не чекав. Люди розбiгалися, ховаючись у лiсах та болотах бiля Днiстра. Та найбiльше кульчичани збiгалися до своеi церкви, аби за ii валами сховатися вiд хижих степовикiв.

Такий напад стався i цього лiтнього дня.

Забили тривожно дзвони на церквi мученикiв Флора i Лавра, попереджуючи околицю про небезпеку. Тiльки люди зачинили за собою браму – тут же до валiв церкви прискакали вершники на низьких степових конях, iз луками та кривими шаблями. Вони запалили село, пограбували хати господарiв. Тепер ординцi обложили церкву, щоб узяти ii штурмом та нахапати собi хоробрих кульчичан у ясир.

Шляхта готувалася до вiдсiчi.

– А шо, пани-брати, чи готовi показати бусурманам зуби?! – гукнув до оборонцiв отаман.

– Готовi, отамане! – дружно вiдповiла кульчицька шляхта.

– І не тiльки зуби, а ще й шаблi покажемо, – докинув котрийсь дотепник.

Тут малий Юрко засмiявся, батько ж продовжив свою розповiдь:

– Добре. Та найперше треба вивести звiдси жiнок, дiтей та Святi Дари з церкви, щоб iх не осквернили агаряни. Ану, баби, гайда по еднiй до липи. І ви, панотче, iдiть. Вiзьмiть дарохранительницю. Не забудьте нiчого: нi Євангелiе, нi хреста, нi антимiнса.

Та ви й самi знаете, – роздавав далi команди отаман…

Пiд старою липою був пiдземний хiд. Саме тим ходом i мали зараз рятуватися жiнки та дiти, а чоловiки повиннi прикрити iхнiй вiдступ.

Отаман витяг шаблю. Поруч були шляхтичi Ручка та Сметанка. Вони чекали на появу ворога, аби кинути йому на голову важке камiння. Ще далi на валу розмiстилися Цмайло, Жигайло, Густ, Дашинич: виймали стрiли iз сагайдакiв i клали на тятиви лукiв.