Евотон: трансформація

– Вважаеш, що через програму?

Вони якийсь час дивилися один на одного.

– Моя думка, – нарештi продовжив Олександр, – що причиною е передбачення. Чесно кажучи, особисто менi вже як з пiвроку конкретно нiяково, друже мiй. Нiби живу в очiкуваннi чогось страшного й непоправного. Засiло усерединi мене десь тут, – вiн показав на груди, – i викручуе все пiдряд. Неначе перед боем, коли розумiеш, що скоро прийде смерть у виглядi ворожого вiйська, яке ось-ось покажеться на обрii. Стоiш без зброi i дивишся на свiт востанне… – вiн зупинився i зробив декiлька ковткiв кави.

– Мiй прилiт пов’язано з деякою тривожною iнформацiею, Олександре, – помiчник очiльницi патрiйськоi держави дiстав предмет, схожий на скло, обрамлений темною металевою смугою.

Привiтна офiцiантка принесла склянку насиченого м’якоттю соку. Коли вона пiшла, Петро передав предмет головi росiйського представництва Свiтовоi Ради, який увiмкнув його поглядом, використовуючи свiй Помiчник. На дисплеi з’явилися незрозумiлi символи.

– Закодована iнформацiя?

Петро трохи пiдвiвся над стiльцем i наблизив свою долоню до скронi спiврозмовника.

– Використовуй моi евотони для декодування.

– Дякую, отримав. Зараз менi лiнзи покажуть початковий варiант.

– Тобi слiд негайно передати цю iнформацiю вашому президентовi в Росii! Решту голiв держав попередить Андрiй.

– Тодi поквапся. Вiн пiвгодини тому вилетiв з Одеси до Бостона.

Олександр уважно розглядав символи на дисплеi, перегортуючи блок за блоком.

Його обличчя зблiдло, а очi зробилися скляними. Проте вiн продовжував жадiбно проглядати матерiал.

Тим часом уздовж вулиць, якими вже декiлька рокiв не iздили автомобiлi, над головами перехожих засвiтилися лiхтарi. Їхнi потужнi i яскравi свiтильники без опори висiли в повiтрi на значнiй висотi. На антигравах у небi спалахнули габаритнi вогнi. Якийсь чоловiк пробiг з вiдкритою голограмою наручного комп’ютера, на якiй спалахували i згасали частотнi смуги еквалайзера.

Навушникiв на ньому не було. «Отже, як у патрiйцiв. Звук передаеться безпосередньо в мозок», – подумав Петро. Раптово чоловiк зупинився. Еквалайзер на голограмi змiнило обличчя жiнки, яка щось приязно промовила й щиро засмiялася. Чоловiк захопив пальцями зображення, майстерно перемiстив у простiр перед собою, потiм за допомогою руху другоi руки розтягнув його, збiльшивши масштаб.

– Привiт, мила! – вiдповiв вiн i продовжив вечiрню пробiжку.