Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

Невисокого зросту, повненька, акуратна, кругле личко з кирпатим носиком, русяве волосся, свiтлi очi. Симпатична дiвчина.

– Мене Нюсею звати.

– Сергiй, можна Сiрий. У тебе сигаретки не знайдеться? – запитав Кабан найголовнiше.

– Знайдеться, тiльки тут палити не потрiбно, сьогоднi я на чергуваннi. Головний, якщо запах почуе, то i тобi випише, i менi – по саме не хочу. Сiрий, в Амвросiiвку пiвгодини тому сепари зайшли.

Кабан ледь не вискочив з лiжка, але рiзкий бiль повернув його назад:

– Не може бути! А нашi де?

– А вашi вже двi години, як виiхали.

– Як виiхали?

– На машинах, як же ще? Сепари осатанiли зовсiм: Ашота заарештували, який вам на заставу харчi возив, порожню заставу гранатами закидали. Дуже злi через учорашню колону, вони вас розраховували оточити, замiсть цього ось – показали на двох сплячих сепаратистiв.

– Нюся, що робити?

– Я не знаю!

– Як же ти не знаеш. А хто знае? Менi ж хана!

– Хана, якщо знайдуть. Я на чергуваннi сьогоднi.

– Та я i не боюся, – сказав Кабан неправду. Насправдi вiн боявся, вiн дуже боявся потрапити в полон, бо в полонi йому не жити, а страждати i помирати повiльною страшною смертю. І нiчого вiн зробити зараз не мiг, оскiльки лежав знесилений i нерухомий, хiба що попросити Нюсю ввести у вену кiнську дозу снодiйного. Розгублено дивився на стiну, що дуже давно фарбували в блакитний колiр, – фарба поблякла, порепалася i роздулася, вiд чого Кабановi стало ще бiльш бридко i холодно, хоча на вулицi з самого ранку припiкало до тридцяти i в палатi з обiдньоi пори стояло, без жодного поруху, розпечене повiтря.

Повiльно, наскiльки дозволяли сили, Кабан витягнув з-пiд лiжка сумку, дiстав звiдти синiй, з двома бiлими смужками спортивний костюм i чорну футболку, кректячи, перевдягся, а форму i берцi склав назад у торбу. Увечерi Нюся зайшла зробити уколи, забрала сумку i порадила виспатися.

А рано-вранцi, не було ще i шостоi, вона смерчем увiрвалася в палату:

– У нас гостi! Тебе шукають, вони знають, що ти тут!

Петруха i Іллiч солодко спали, похропуючи, на животах.

– Що робити? – Кабан прокинувся миттево. Невiдомо, звiдки у нього взялися сили, вiн пiдвiвся з лiжка i повiльно-повiльно пораненим равликом поповз по стiнi до виходу.

– Веди мене в операцiйну, вони туди не зайдуть.