На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Іловайськ. Розповіді про справжніх людей» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Іловайськ. Розповіді про справжніх людей

Автор
Дата выхода
28 мая 2016
🔍 Загляните за кулисы "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Євген Положій) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Євген Положій (м. Суми), 47 років – відомий журналіст і письменник. У видавництві «Фоліо» вийшли його романи «Потяг», Мері та її аеропорт», «Дядечко на ім’я Бог», «Вежі мовчання», «Юрій Юрійович, улюбленець жінок», «Риб’ячі діти».
«Іловайськ» – книга про мужність неймовірний героїзм і людяність українських солдат і офіцерів, бійців добровольчих батальйонів, батальйонів теробороны, всіх тих, хто опинився в кінці серпня 2014 року в «Іловайському котлі», що став найбільшою поразкою української армії в ході війни на сході. Це чесна книга про війну, яка, як відомо, нікого ще не зробила краще, натомість, серед крові, вогню та заліза люди залишаються людьми.
Автор почув історії близька сотні учасників Іловайської трагедії, книга побудована на реальних подіях. Тим не менше, просимо вважати всі збіги імен, прізвищ та позивних випадковими.
📚 Читайте "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Іловайськ. Розповіді про справжніх людей", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Окопалися, зброя напоготовi, для повного щастя не вистачае лише команди «вогонь!» – але солдати чомусь махають нам радiсно руками, чи то вiтають, чи то прощаються. Чому вони не стрiляли? Чому не знищили нас? Для всiх це досi секрет. Швидше за все, не могли подумати, що з iх глибокого тилу може прийти така колона – чотири вантажiвки з людьми, беха, два «уази» – звiдки тут украiнськi вiйськовi, якщо всi вони давно мусять лежати, розмазанi i спаленi на полях i дорогах? Автобус вiзьми, та й посигналь iм ще.
– Ей, Академiку, постав, де узяв! – це Автобус просить Академiка не чiпати автомат. – Нас же зараз за хвилину на вiнегрет покришать.
– Руки сверблять.
– Так почухай своi руки, а автомат постав!
До Марiуполя прибули вранцi. Нiхто на нас тут не чекав:
– Звiдки ви взялися? – дивуються в штабi. – То хiба вашу заставу не знищили?
Тут зв’язок працював – всi швиденько подзвонили додому, правда, нiхто в подробицi не вдавався, та i складно про таке розповiдати мирним людям.
– Сепари розстрiляли Ашота. Прямо у центрi, привселюдно, за допомогу окупантам, тобто нам, прикордонникам. А казарми нашi гранатами закидали – озвiрiли зовсiм сепари, думали, що не встигнемо ми пiти, хотiли за ту колону помститися, що двадцять третього ми разом iз Нацгвардiею розхерячили. Трое наших, що там залишилися, в полон потрапили.
– А що Кабан?
– Кажуть, зник кудись iз лiкарнi, наче крiзь землю провалився. Сепари на нього полювання вiдкрили, з нiг збилися, але знайти не можуть.
Розташували нас, поставили на харч i тиждень не чiпали. Автобус Льоху зi штурмовоi роти 93-i аеромобiльноi бригади мiцно пiд свою опiку взяв, так той його iнакше, нiж «дядько Сергiй», i досi не називае. Якось сидiли ми ввечерi, пили чай iз коньяком, дивилися новини по кретиноскопу, якраз про «Іловайський котел» розповiдали.
«20 серпня нас, першу штурмову роту в складi 180 бiйцiв вiдрядили на пiдмогу 51-й бригадi, в район Кутейникового – Осикового.




