Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Опинившись у теплiй хатi та припрошений Зiнгеркою до столу, на якому парували в макiтерцi гречаники з салом, отi самi пизи, Савка подумав, як все-таки гарно облаштований свiт i як добре, що не всi люди в ньому – Кармелiти. По тому, як Савка напав на гречаники, комунар збагнув, що виконавець добряче зголоднiв, i пiдсипав йому з макiтерки, чим занепокоiв Зiнгерку до краю. Щоб якось зупинити це марнотратство, стара впадала бiля Клима:

– Їжте, Климе! Пийте, Климе! Зовсiм ви мене розчулили цим листом. Податися в таку далечiнь! В Орфея вдалась, в Орфея.

– Сьогоднi ми з Савкою наступаемо на ситих, – сказав Клим, пiдбадьорюючи виконавця.

Зiнгерка не мала жодного способу врятувати бодай рештки гречаникiв (для себе), то висипала йому все з макiтерки. А зате, вставши iз-за столу, Савка поцiлував iй ручку, чого не здогадався зробити i сам великий комунар. А то ж i е вавилонське виховання…

Уночi до Соколюкiв прийшов Савка Чибiс, постукався у вiконце супроти печi; коли йому вiдчинили i вiн зайшов до хати, весь бiлий, завiрюшний, то засмiявся в потемках (вiн любив посмiятися невпопад), а далi сказав, що iх обох викликае до сiльради уповноважений нагально, цю ж хвилю мусять збиратися i йти з ним.

Засвiтили каганця. Савка знову зареготав, побачивши в лiжку Даринку.

– А чому вночi, Савко, що, день малий?

Виконавець сидiв на лавi, лузав соняшникове насiння, йому заборонено давати будь-якi пояснення, вони самi мають здогадуватись, чому iх викликають, якщо душа часнику не iла, то й не буде смердiти.

Вони збиралися неохоче, стогнучи, зiтхаючи. У Данька заклякли руки вiд страху, i вiн довго не мiг узутися, халяви випорскували з одерев’янiлих пальцiв. Прохав шевця пришити до халяв вушка – не пришив, а грошi здер добрi.

Коли Даринка зачинила за ними сiнешнi дверi i всi трое вийшли на вулицю, Савка сказав, що тепер вiн мусить забрати ще й Явтуха.

За кiлька хвилин виконавець вивiв переляканого сусiда, котрий нiяк не мiг втрапити застебнути кожушка на дерев’яних гудзиках. Явтух запитав Соколюкiв:

– Що сталося? Знову когось убили?

Соколюки промовчали, розцiнивши це як злiсний натяк. Вибрались на Вавилонську гору, до будинку Тисевича, де мiстилася деякий час волость, а нинi сiльська Рада.