Любов на лінії вогню (збірник)

Сказала, що вiзьму коньяк i замовлю баню – i вони нарештi вiдмиються. Ми мали всi разом вiдсвяткувати iх повернення. Що було потiм, не пам’ятаю, бо лiкарi вже везли мене в операцiйну.

Отямившись пiсля наркозу, я написала йому смску: «Тiльки живи, прошу». А вже за десять хвилин отримала вiдповiдь: «Полтави немае».

Я сидiла пiд лiкарнею на сходах i вила. Не кричала i не плакала. Вила. Вiд нестерпного рiжучого болю.

Вилазячи на дах школи пiсля артобстрiлу, вiн телефонував з цього клятого Іловайська i казав: «Побачиш, Васю.

Приблизно так i сталося. Адже 30-го вересня, у день, коли загиблих везли до днiпропетровських моргiв, а поранених – у лiкарню iменi Мечникова, почесний комбат «Донбасу» отримував орден. У той самий день, коли вони, понiвеченi, обгорiлi, але не зламанi духом, щойно опинилися на мирнiй землi. І, як на мене, то насамперед мали нагородити саме цих стiйких i справдi героiчних людей.

Тодi у переповнених родичами та друзями коридорах лiкарнi Мечникова, 6-й та 16-й мiських лiкарнях усе, що давало змогу дихати, – надiя.

Ще близько пiвроку я могла вночi набирати iхнi номери. У надii, що станеться диво i на дзвiнок дiстану вiдповiдь. Дива не сталося. Друзi йдуть вiд нас. До Бога. Вiд болю. Вiд вогню.

Друже Полтаво, я завжди триматиму тебе в серцi. Як й iнших наших братiв, з якими ми прощалися.

Якщо е надiя на повернення, то можна чекати вiчно…

Повертайся живим

Цiеi ночi сиджу на пiдвiконнi,

Очi рiжуть вогники криваво-червонi,

Це на тобi кров розстрiляних батальйонiв —

Телевежа Сирецька,

башта моя Вавiлонська.

Той, хто вийшов iз пекла, тримае зброю в долонях,

Йде повз соняхи, iх навколо мiльйони,

І мiж ними спокiйно, а далi куди – невiдомо,

Бо червонi озера пiд Червонопiльським

i чорне сонце.

Голови соняхiв нинi схилилися долi

Пiд вагою думок у чорнiй мiцнiй шкаралупi.

Надто довго, фатально довго були

слухняними сонцю,

Повертали тiльки за ним, корилися долi.

Ти правий, вороги, з’ясувалося, всюди,

Тi, що просто всерединi,

розбивають на друзки груди,

Тi, що слухають, чи нiхто жалiтись не буде,

Тримають радари на горизонтi.

Я виводжу тебе iз цього згубного мiсця

По дорiжцi свiтлiй в рiчцi вiд мiсяця,

По словах ясновидицi,

Пунктиру на картi,

Зiроньки з неба.

Ти не зможеш бiльше тут загубитися —

Не треба.