Кінець світу. Том 2. Пiсля…

Братове, якi нiяк не подiлять владу i толком не знають, що з нею робити, думають, що iхнi теревенi про полiтреформу про конституцiйний суд, коалiцii i опозицii, рейтинги i бюджети, про приватизацiю i демократизацiю повиннi розжалобити нас до слiз. Виборча риторика – це розмова нiмого iз слiпим, бо порожне словоблуддя – не тiльки не тривожить розум, а й не грiе душу. Це про них було сказано – як далеко вони вiд народу.

А десь там в аналiтичних центрах розставляють по рядках держави не за тим навiть, скiльки ядерних бомб вони мають чи скiльки газу спалюють, а як довго в них живуть простi смертнi, бо, зрештою, саме життя у його часовому вимiрi е найбiльшою нашою цiннiстю, бо немае вже нiчого, коли ця цiннiсть вичерпуеться.

В Украiнi вона вичерпуеться на 66-у роцi. Навiть у Сент-Люсii дотягують до 70-ти. Словенцi живуть на десять рокiв довше. І сталося це не тому, що вони вступили в ЄС.

В Украiнi люди живуть мало лише тому, що вони живуть в Украiнi. Залежнiсть тут автоматична – не бувае так, коли влада у державi гарна i сама вона така ж, а люди в нiй вимирають.

Причина тут – не тiльки соцiальна. Ще бiльше нищить людей морально-психологiчна атмосфера, у яку iм судилося потрапити.

Бо коли черговi вибори – це знову стрес i чергова пiлюля розчарувань, бо коли знову вождi втягують людей у громадянську мiжплемiнну вiйну в цiй «Африцi у центрi Європи», бо коли полiтичнi пiгмеi знову i знову впиваються своею ненаситнiстю, бо коли в гонитвi за наживою вони готовi перегризти один одному горло, бо коли ескалацiя ненавистi отруюе суспiльство, бо коли життя минае, а свiтла в кiнцi тунелю не видно, – то де там до насолод земних, коли саме оте життя стае нестерпним…

Принципово нове явище, що його породила наша респектабельна епоха, – вперше стало фактом те, що з’явилися краiни, у яких середня тривалiсть життя – понад 80 рокiв.

Пiдкреслюю, в середньому – включно iз нещасними випадками, якi не обирають жертв за вiком i занижують загальну статистику. Реально здебiльшого виходить понад 80.

Стало нормою, коли сiм’i складаються iз чотирьох поколiнь. Коли людина не доживае до правнукiв – це виняток. У цих краiнах люди не вмирають – просто перестають жити. Поки що iх небагато, цих вiсiмдесятникiв, – Японiя (82 роки – перше мiсце), Австралiя, Ісландiя, Канада, Швейцарiя, Італiя. Назвемо i тих, хто наступае iм на п’яти i не дотягуе лише рiк до восьми десяткiв, – Норвегiя, Францiя, Австрiя, Нова Зеландiя, Іспанiя, Ізраiль.