100 днів полону, або Позивний «911»

Жiнка виходить з будинку й мелодiйною украiнською: «Хлопчики, а ви тут надовго?». Думаю, який же це «Восток»? Простояли там годин двi – йшов мiнометний обстрiл. Вiйськовi сказали, що може проскочимо.

Головне: спочатку дiстатися залiзничного насипу, а потiм пропустити поворот. «А то можете в’iхати на блокпост чеченцiв при Ювiлейному». Так i поiхали в повному туманi вiд бруду й пилюки, покладаючись скорiше на iнтуiцiю, анiж на здоровий глузд i чiткий прорахунок власних дiй. Інтуiцiя слово iншомовне, i ми, слов’яни, ототожнюемо його з бiльш зрозумiлим для нас бiльш точним вiдповiдником – «авось».

Вiзуальний контакт iз машиною супроводу не був стабiльним. Щоб визначити напрямок руху, слiд було притишити хiд, вийти iз пиловоi завiси i за вектором руху рукотворного торнадо, яке лишала за собою «Нива», зрозумiти, куди ж рухатися далi.

Ключове перехрестя, як часто бувае, з’явилося несподiвано, й оскiльки нас попереджали «дивiться не промахнiться», виникло питання, на яке не знаходили вiдповiдi. Так, це було перехрестя життя: в одну сторону дорога йшла на блокпост чеченцiв, в iншу – наш шлях… Але в обох напрямках стовпом стояла пилюка вiд руху авто.

У кожного своя дорога… Яка з них наша?

Стоiмо. Хвилин за десять повернулось авто супроводу, що iхало попереду: «Добре, що зачекали. Жартують: як казав Штiрлiц, «Выдержка – обратная сторона стремительности!».

Урештi-решт, прибули до Лутугиного. Одразу розвантажили гуманiтарку для мiсцевого роддому. Вiдкрили дверi багажного вiддiлення – кiлограмiв 20 пiску злетiло.

Лутугине

Вiйна – це нещастя у збiльшеному масштабi

    Іеремiя Бентам

Перше, що впало в очi при в’iздi в Лутугине 15 серпня (через день, як туди увiйшли нашi вiйська), не рахуючи величезних руйнувань, це декiлька груп п’яних украiнських воякiв. Коли бiля будiвлi райадмiнiстрацii я зупинився i спробував присоромити, поговорити з однiею такою компанiею, мовляв, хлопцi, ви навiть не уявляете, яка кiлькiсть людей з усього свiту пiдтримуе вас, вважае справжнiми героями, а герою не личить бути пияком, то мало не пошкодував про свою затiю.

У Лутугиному я був уперше в життi. Гарне мiстечко. Трубний завод, единий у Європi. Був. Швидше за все, вiдновленню не пiдлягае. А того дня – 15 серпня – мiсто не було готовим до прийому туристiв та гостей. Воно взагалi нi до чого не було готовим.