Старший боярин (збірник)

І нiхто не тяг його до вiдповiдальностi нi за багатство, нi за християнську добрiсть, нi за мазепинство[37 - Мазепинство – зневажливий ярлик, вживаний у вiдношеннi до нацiонально-визвольного руху украiнцiв в Росiйськiй iмперii. Термiн почав вживатися у XVIII ст. пiсля виступу гетьмана Івана Мазепи проти росiйського царя Петра І у 1709 роцi.]… І не боявся вiн анi вельможних дук, нi преосвященних владик… Бо всi урядники, пристави та стражники були ублаготворенi i задарованi. А всi сусiдськi попи, дяки, старости та крамарi були вечерями, обiдами i навмисними бенкетами задобренi.

І мали роти заткнутi для того, щоб не крикнути далекому та жорстокому, вельможному московському натовповi про небезпеку украiнського сепаратизму.[38 - Украiнський сепаратизм – рух за вiдокремлення Украiни вiд Росiйськоi iмперii та утворення окремоi незалежноi держави.]

І коли дзвiн лунав з тернiвськоi церкви, скликаючи вiрних на молитву, чи то в недiлю, чи в суботу, то серце в кожного украiнського селянина здригалося вiд теплого почуття кревностi i спiльностi однiеi долi iз своiм шановним панотцем.

І всi люди навколишнiх сiл поза Тернiвкою, почувши цей дзвiн чи дома, чи на горi, чи в долинi, чи в лiсi, чи за горою, упiзнавали його i, прислухаючися, знiмали шапки, хрестилися i говорили:

– О, вже до церкви благословляють в Тернiвцi!

І вже ж коли йшла вiдправа там у церквi, то в хорi спiвала i матушка так, як i за свого дiвоцтва; тiльки що тепер бiля неi стояла i пiдспiвувала ii маленька Варка, яка, поглядаючи то на людей, то на матiр, то на батька у вiвтарi, думала: «Як то мати страшно гарно вгору тягнуть «Хвали, душе моя, Господа», аж батько сюди поглядають i радiють очима… i я хотiла б довго-довго з матiр'ю в хорi спiвати, аби тiльки дивитися на батька та на матiр, що вони такi радiснi мiж людьми!»

А люди, особливо жiнки, йдучи з церкви додому, питалися одна другоi: «Чи ти чула, як матушка гарно виводила?» – «Еге!.

, але в маленькоi Варки голосок лiтав над ними i над всiма басами, нiби блискучий метелик, влетiвши в церкву крiзь розбите вiкно у банi. Як виросте, то буде краще спiвати вiд матерi…»

І мовчки йшли додому. І лiтне сонце йшло пiд обiдню небесну межу. А дзвони гули з дзвiницi на село, на Тясмин i на поля, неначе з велетенського вулика якiсь незвичайно великi бджоли, якi пишного лiта не збирають пахущий мед з квiток та всякого зiлля, а збирають з людських сердець радiсть та любов.