Золота осінь Гетьманщини

І взагалi iнтерес до його потреб i клопотiв, що Петро, за свiдченням царевича Олексiя, постiйно твердив: «жена моя и его мачеха – умна!» Тож iз задоволенням (навiть вiдчуваючи в цьому потребу) дiлився з нею своiми новинами, думками i планами.

Вона постiйно вгадувала його думки – скорiше серцем, анiж розумом, – та бажання, вiдгукувалась на його часом несусвiтнi витiвки, дiлила з ним не тiльки постiль, а й труднощi военного походу, терпiла його часом грубi та рiзкi вибрики, могла заспокоiти i навiть вгамувати йому головний бiль, що часом доводив царя до буйного божевiлля.

Називав-величав ii Петро не iнакше, як Катеринушка (Катеринонька), i любив ii до нестями. А втiм, це не заважало йому – такий уже вдався непостiйний, – затiвати на сторонi iнтрижки. Це вiн не вважав зрадою дружинi, на вiдмiну вiд тих випадкiв, коли його зраджувала дружина. Їй зради вiн не прощав.

Це знала Катерина i не панiкувала, вважаючи, що перевиховати царя нiхто не може, i вона теж, а тому слiд не боротися з сильною течiею, а пливти за нею.

Тож час од часу, коли вiн опинявся – щоправда, було це типово, «на безриб’i» – присилала йому, любому своему Петрушi, «девок попышнее да порумянее».

Такiй допомозi жони-царицi Петро нарадуватися не мiг i крутив з вiдiбраними дiвками у свое задоволення, аж нiяк не вважаючи те зрадою чи чимось аморальним i не гiдним сiм’янина. Вiн – цар-государ, i йому все можна. На вiдмiну вiд його царицi, яка й глянути на iнших чоловiкiв спокусливо не могла i не мала права, бо для неi це було б уже аморально.

Жiнки в життi Петра вiдiгравали особливу роль, значну, що його цiлком поглинала. Вiн володiв могутнiм темпераментом, який вимагав реалiзацii у статевому життi. У виборi жiнок вiн не керувався якимись високими мотивами – «мог предпочесть крестьянку, прачку, проститутку утонченной фрейлине».

«Імпотент, – як скаже вже в нашi днi один полiтик, великий ловелас, – не може керувати нi державою, нi областю, нi мiстом – узагалi нiчим. Тому що, коли втрачаеться iнтерес до жiнок, втрачаеться iнтерес до життя, а без iнтересу до життя людина вже нi на що не здатна».

Це сказано, як про Петра І.

Чи, принаймнi, i про Петра I. Хто, хто, а вiн мав колосальний iнтерес до жiнок, тому й мiг керувати i державою, i чим завгодно. Бо, маючи iнтерес до жiнок, мав iнтерес i до життя.

А от щоб зберегти гiднiсть жiнки – таке йому й на думку не спадало. Зайвий клопiт. Важливiшим для нього i головним було бажання та його задоволення.