Ярославна

 – Або парубком, або дiвчиною! Як Кирило з тобою на герць стане i шандарахне тебе довбинякою!

По кiлька разiв перепитував та уточнював в оповiдачки, який саме Кирило на вигляд та де вiн живе.

– Пiд Киевом, над Днiпром, княжичу мiй. Там його хатка стоiть. Як затопить вiн у нiй, то дим аж пiд небесами стелеться… О, кажуть люди, – Кирило вже пiч свою затопив – день розпочався… Ось кулешу наварить, поснiдае та й пiде змiiв бити… А як вийде той Кирило до Днiпра кожi мочити, щоб потiм iх м’яти – тому ж вiн i прозиваеться кожум’якою, – то не одну мне, а дванадцять за раз.

– Ух ти!! – захоплено гукае Ігор i вiд збудження аж пiдстрибуе на мiсцi. – І я, коли виросту, стiльки кож буду за один раз м’яти!..

– Дурненьке, бо маленьке, – лагiдно посмiхаеться стара. – Кирило кожi мне, бо вiн – простий чоловiк. Чорна людина. А ти… Нащо тобi, княжичу, кожi м’яти, як ти, коли виростеш, князем будеш. А князям кожi м’яти не годиться.

– Але я все одно, як виросту, то змiя уб’ю! Хоч Горинича, хоч Тугарина! Щоб не лiтали до нас iз своеi Половеччини!.

Стискуе кулачки, оченята аж палають.

– Бабо, бабо, князi можуть бити змiiв?

– Як подужають, то чому ж… Можуть.

– А я подужаю! Як виросту, так i подужаю! Розказуй, розказуй, бабо, як Кожум’яка Змiя Горинича довбнею гатив!

– А так i гатив. Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку…

– Довбню, довбню, – перебивав маленький слухач.

– Може, й довбешку яку, я при сiм дiлi не стояла, тож i не пам’ятаю.

– А що, Кириле, прийшов битися чи миритися?

– Битися, битися! – замiсть Кирила вигукуе Ігор.

– Де вже там миритися, – голосом Кирила одказуе стара. – Битися прийшов з тобою, iродом проклятим!

– Проклятим, проклятим!!! – пiдтверджуе й княжич.

– От i почали вони битися – аж земля гуде, – мережить далi свою оповiдь стара штукарка. – Що розбiжиться змiй та вхопить Кирила зубами, то так кусок смоли й вирве, що розбiжиться, та вхопить, то так жмуток конопель i вирве.

– Улупить, улупить! – аж верещить вiд задоволення Ігор.

– …як улупить, то так i вжене в землю. А змiй як огонь горить – так йому жарко. І поки збiгае до Днiпра, щоб напитись, та вскочить у воду, щоб прохолодитися трохи, то Кожум’яка вже й обмотався коноплями i смолою обсмоливсь.