Ярославна

Всього лише плач-тужiння з фортечноi стiни якогось там заштатного Путивля в прадавнiй сiверськiй землi, язичницьке звертання до природних сил – до Вiтру, Сонця, до Днiпра-Славутиця. І замовляння виявили свою магiчну силу, i вже любов рятуе коханого, вже «Ігорю-князю Бог путь вказуе iз землi Половецькоi в землю Руську…»

Чотири абзаци.

Двадцять рядкiв прозою… Із 504 рядкiв «Слова».

І вже вона – жона удiльного князя мiжусобноi Русi, яку терзали розбрати мiж своiми – один з найпоетичнiших персонажiв поеми.

Це в нiй, писатимуть, автор втiлив iдеал руськоi жiнки XII ст. У ньому майже немае класових ознак – вона й була княгинею, – а тому вiн майже не вiдрiзняеться вiд народного.

У поемi вона перш за все жона, яка сумуе-тужить за мужем своiм – за словами знавцiв Давньоi Русi, «лiрична, пiсенна руська жiнка». І в той же час вона втiлюе «стихiю людського жалю», висловлюе не тiльки особисту скорботу, але й турботу про воiнiв мужа.

Давнiй Єгипет уявлявся сусiднiм народам таемничою краiною магiв i чародiiв.

А життя самих египтян було переповнене вiрою в чудесне, магiя вiдiгравала велику роль як в релiгiйному культi, так i в повсякденному життi. А покровителькою египетськоi магii була Ісiда, «сильна чарами» – таким був один з ii епiтетiв.

В устах Ісiди був «подих життя», адже слово, мовлене нею, знищувало хвороби… Звiдтодi й по сьогоднi в устах жiночих – подих життя, а слово, мовлене ними, воскрешае з небуття, надихае до життя.

Так було, так е i так буде завжди.

І слово Ярославни – теж воскресило Ігоря.

В iсторii Русi вiдомi двi царицi Романiвни i п’ять Ярославн – королев i цариць.

У тi часи батькiвське iм’я – чи, як ми кажемо, по батьковi, – важило для жiнок бiльше, як iхне власне.

Серед 136312 слiв (не рахуючи тих, що подаються як пояснення, а таких десятки й десятки тисяч) одинадцяти-томного словника украiнськоi мови, е одне притягально-колоритне, дещо аж загрозливо-наступальне, викличне слово – ЯРИЙ.

Воно мае кiлька значень: який народжуеться весною, молодий.

Те саме, що яскравий. Який виражае сильний гнiв, лютий. Сповнений гнiву й обурення. (Всеволод у «Словi» названий ярим туром). Палкий, пристрасний. Надмiрний у своему виявi.

Дуже сильний.

Прислiвник до ярий – яро.

І вже й зовсiм близько – яросливий, те саме, що ярий, яросний.

(У слов’ян корiнь яр означав ще й виявлення iдеi родючостi, перш за все весняного, сексуального буйства. Звiдси й iм’я одного з божеств весни – Ярило).