Ярославна

Вони й самi складали пiснi, а коли приходили сумнi вiстi про загибель у сiчi лютiй iхнiх коханих, рiдних i близьких, голосили-тужили в селах i мiстах, i плачi-спiви iхнi були вершиною народноi обрядовоi творчостi.

А живих вони вiрно чекали-виглядали з походiв – i на фортечних валах, i на сiльських околицях, звiдки простилалися дороги до Дикого Поля. Вони, жiнки-козачки, матерi i сестри козакiв, були Ярославнами. Тiльки вже новiтнiх часiв. А тому Ярославнами, що вона була предтечею в них. Попередницею в народних плачах-голосiннях, у вiрностi й любовi була вона – Ярославна на путивльських валах…

Особливо масово «феномен Ярославни» – скажемо так – проявляеться в години тяжких випробувань.

Пiд час останньоi – дай Боже, щоб вона була останньою! – вiйни 1941–1945 рокiв майже всi нашi жiнки вiрними Ярославнами у селах i мiстах чекали-виглядали з фронтiв своiх коханих, молили-благали сили небеснi повернути iх додому живими. (Замiнивши при цьому в тилу чоловiкiв). І багатьох iз них уберегли плачi-тужiння iхнiх Ярославн.

Вклонiмося ж доземно перед iхньою пам’яттю (бiльшостi з них вже немае в цьому свiтi), завдяки iхнiй любовi, вiрностi й молитвам, iхнiм щоденним плачам-тужiнням, чоловiки поверталися додому.

Народившись, поема пролежала незатребуваною цiлих п’ять столiть, коли про неi нiхто нiчого не знав i не чув. І лише в кiнцi XVIII ст. единий список «Слова» – хiба не чудо! – був випадково знайдений в монастирськiй бiблiотецi. Виданий у 1800 роцi – з дня першоi публiкацii минае 120 рокiв, – оригiнал загинув в огнi московськоi пожежi пiд час нашестя Наполеона.

Але й тут доля врятувала поему, i вона вдруге вiдродилась, як Фенiкс iз попелу.

Не багато, не мало, а вже дев’яте столiття пiшло звiдтодi, як було створене «Слово о полку Ігоревiм». По-рiзному сприймали i нинi сприймають його знамениту героiню Ярославну. Однi – як просто вдалий жiночий образ поеми, iншi – як реальну iсторичну особу. Але для бiльшостi Ярославна все ж – лiтературний персонаж.

Буцiмто вона й не жила нiколи у свiтi людей, не любила, не народжувала дiтей, а всього лише була створена уявою i талантом творця «Слова».

А все тому, що «майже нiчого ми не знаемо про реальну Ярославну. Жона сердешного новгород-сiверського князя Ігоря Святославича, який потерпiв вражаючу поразку вiд половцiв у 1185 роцi i потрапив до них у полон, дочка могутнього галицького[4 - Галицьке князiвство – давньоруське феодальне князiвство, яке в Х – ХІІ ст.