Тарас Шевченко: сто днів кохання

Буцiмто Ширяев за натурою своею був деспотом, – принаймнi, так титулував його сам Шевченко, – але попри свiй свавiльний характер дозволяв козачку Енгельгардта користуватися своею чималою бiблiотекою, де Тарас вперше познайомився з творами росiйськоi та свiтовоi класики, видатними зразками живопису, не кажучи вже, що саме тодi вiн вперше побував у театрах.

Отож, Павло Енгельгардт законтрактував свого козачка Тараса на чотири роки «разныхъ живописныхъ д?лъ цеховому мастеру Ширяеву».

Панько Кулiш, спiвчуваючи хлопчикам, яких «батько або iнша яка влада вiддають у науку до ремiсникiв», писав:

«Права майстра над ними не мають нiяких окреслених меж; вони його повнi раби.

Виконувати всi домовi роботи та всi можливi забаганки самого господаря та членiв його родини – це iх безумовний “обов’язок”».

Як згадуе сам Шевченко, Ширяев «тримав постiйно трьох, а iнодi й бiльше невмивак у пiстрових халатах пiд назвою учнiв та, як треба було, ще наймав поденно й помiсячно вiд одного до десяти костромських селян – малярiв i склярiв, так що в своему цеху вiн був i мистецтвом i капiталом не останнiй майстер».

Ширяев, за свiдченням тих, хто його знав, був людиною скупою, «неотесаною i жорстокою». Його «злиденна молодiсть» минула в «брудi та скрутi», тож вiн уважав, що це звичайна дорога до добробуту, до свого мiсця в життi, до якого вiн насилу сам дiйшов. А тому учням своiм нiколи не давав спуску, не щадив iх, а тих, хто в чомусь винилися, охоче й жорстоко бив. Кажучи при цьому: «Мене не гладили по голiвцi, за що ж я буду когось гладити?».

За словами Шевченка, майстер Ширяев, хазяiн i повелитель його, «був загрозливiший за всякого дяка-спартанця».

У Ширяева Шевченко вчився росiйськоi мови – до того вiн ii чув лише од пана Енгельгардта та його гостей, тож знав якусь там обмежену кiлькiсть росiйських слiв та виразiв, а вже в Ширяева надолужив прогаяне. Та й жити в Петербурзi, не знаючи державноi мови iмперii, було собi ж на гiрше. Хутко опанувавши росiйську мову, Шевченко брав книги з бiблiотеки Ширяева i потай, ночами, при огарку свiчки читав.

Як проковтнув шеститомний росiйський переклад популярноi енциклопедii античного свiту – твiр абата Бартелемi «Подорож Анахарсiса молодшого», що збагатив його знання й розширив свiтогляд.

А вже читаючи – бодай i прихватком, боячись, щоб його не заскочили при цьому, при кволому свiтлi чадного згарка, – Пушкiна, Шевченко просто раював – до поезii вiн iз малих лiт мав непереборний потяг.