Сини змієногої богині

Але при чiм тут скiфи (бодай i дикi), якi нiколи не мали анiякого вiдношення до океану i до тих справдi темних i похмурих краiв?

Складаеться враження: якщо у Волошина кiммерiйцi – поетичнi, то скiфи в Есхiла – придуманi. За вiдомим принципом: чув дзвiн, та не знаю, де вiн.

Та ось кохана Зевса Іо, яку переслiдуе гiгантський гедзь, примчала до Прометея, аби запитати в нього про свою долю (Прометей – прiзвисько, що дослiвно означае Провидець, Прозорливець). Повертаючись iз Пiвночi на Пiвдень, вона невiдомо у яких краях здибуе все тих же всюдисущих скiфiв.

Орiентири iхнього мiсця перебування такi: «Звiдси ти до сходу сонця плутаний / Спрямуеш крок по цiлинi неоранiй. / І до скiфiв кочових прийдеш. / Живуть вони пiд вiльним сонцем (слава Богу, що хоч пiд сонцем! – В. Ч.) на возах, в коробах / Плетених. За плечима – лук, що цiлко б’е. / Не пiдходь до них близько! Швидкий шлях тримай / Крутим крем’янистим узмор’ям, що глухо стогне…»

Втямки не вiзьму, де знаходиться той край з «дикими скiфами»?[10 - «Ученi в царинi географii, – зазначав ще Плутарх, розпочинаючи своi порiвняльнi життеписи, – позначають невiдомi iм землi на самому краю карти, роблячи iнодi написи, що за ними – «безводнi пiщанi пустелi, що кишать звiрами», або: «непроходиме болото», або: «холодна Скiфiя», чи то – «крижане море».

]

І все ж одна ниточка е, адже далi йде невелике «уточнення»: «Живуть по лiву руку вiд тих мiсць Залiза Ковачi Халiби. / Бiйся iх! Вони лютi i до гостей неласкавi…»

Але i за допомогою лютих та неласкавих до гостей халiбiв не прояснюеться мiсцезнаходження скiфiв (сам Есхiл вочевидь точно не знав, де вони знаходяться, а лише чув – пiсля Гомера, – що буцiмто десь у чорта на болотi.

Себто на Пiвночi).

А ось халiби, давнiй народ (йому приписуеться винахiд добування залiза iз руди), який буцiмто, за давнiми греками, жив у пiвнiчно-схiдних причорноморських районах. Ну а коли десь у пiвденно-схiдному Причорномор’i, то автори збiрника «100 великих книг» (Москва, 2003) «ничтоже сумняшеся» коментують так: «Тут описуються народи, якi населяли в часи Есхiла територiю Росii».

Гм-гм… В часи Есхiла – 525 до н. е. – 456 до н. е. – Росii, здаеться, не було. Інша рiч, що мiфiчнi халiби населяли територiю, яка сьогоднi належить Украiнi, але декому з пiвнiчних «братiв» так не хочеться згадувати Украiну, тож i «поселяють» скiфiв iз степiв Пiвнiчного Причорномор’я в… Росii. Маючи, звичайно, в пiдтекстi, що Украiна – це «споконвiчна росiйська територiя».