Сини змієногої богині

Наприкiнцi ІV – на початку III ст. це об’еднання з рiзних причин занепадае…

СКІФСЬКА ТРІАДА. Особливiстю матерiальноi культури племен раннього залiзного вiку евразiйських степiв е близькiсть (тотожнiсть) форм зброi, кiнського спорядження та своерiдного мистецтва (поширення т. зв. «звiриного стилю»). Вперше цей термiн – скiфська трiада – був застосований у 1952 роцi на Скiфськiй конференцii у Москвi. Хоча вiн може бути розширеним – подiбних компонентiв у культурах скiфського свiту не три, а – п’ять: зброя, кiнське спорядження, звiриний стиль та бронзовi литi казани.

Тож можна говорити не про скiфську трiаду, а про «скiфську пентаду» (вiд грец. пенте – п’ять).

СКІФСЬКИЙ СВІТ. Термiн, який визначае спорiдненiсть культур раннього залiзного вiку евразiйських кочовикiв, якi розселилися на територii вiд Дунаю до Монголii. Початкова фаза розвитку ІХ – VII ст. до н. е., остаточна – рубiж ери.

За кiнцевою фазою розвитку – згасання, тупцювання на мiсцi i, як результат, – загибель. (Те, що бiльше не розвиваеться, – приречене).

Ось тодi й вигулькнув вiн – Дiонiсiй Малий – останнiй скiф…

Останнiй – той, за яким бiльше нiкого немае, такий, пiсля якого немае iншого, подiбного. Який, вичерпуючись, пiдходить до кiнця… – за Тлумачним словником украiнськоi мови.

Отож останнiй… А де ж подiлися iншi? Сотнi i сотнi тисяч? Мiльйони. Цiлий народ зi своею iсторiею i культурою, державою, яку вони так i не встигли створити, хоча й добре зачали, i краем рiдним. То де вони всi подiлися, адже на мiсце тих, хто, вiдживши свое, йде зi свiту цього, завжди приходять новi й новi поколiння спiвплемiнникiв – чи не в цьому безсмертя роду людського планети Земля? Тим бiльше, зачаття i народження немовляти не е створенням новоi – абсолютно вiдмiнноi вiд своiх батькiв – людини, а е лише продовженням роду i життя його батькiв i змiною iх у життевому циклi, подiбно до того, як змiнюються пори року.

Ти смертний, але народ твiй… вiчний?

Але чому ж тодi на мiсце померлих скiфiв не прийшли iншi, живi-живiсiнькi скiфи? Чому мiсце дiдiв та батькiв не зайняли iхнi сини й онуки? Виявляеться, тому, що ниточка, яка з’еднуе з живими мертвих, минуле з майбутнiм, може легко i просто обiрватися.

(У давнiх грекiв життедайну нитку пряли мойри, богинi долi, якi й визначали строк життя людини – найвiдомiша з них Клото, вона й пряде згадувану нитку, а перерiзала ii – чи й досi перерiзае? – Антропос.) І тодi зникае увесь народ, що до того здавався вiчним.