Сини змієногої богині

В мiстерiях на честь Дiонiсiя в еллiнiстичний перiод вплiтали й уявну смерть бога, оплакували його, ховали, а на третiй день вiдбувалося його воскресiння. «Бог воскрес, i ми врятуемось!» – врочисто проголошував жрець. В Аттицi, наприклад, на рiк було аж четверо таких свят – дiонiсiй, повязувалися вони iз збиранням винограду, бродiнням, пробуванням молодого вина, i на той час у храмi неодмiнно влаштовувалися грандiознi пригощання народу, карнавальнi походи, театральнi видовиська. І ось таке колоритне i розвеселе iм’я, зовсiм мовби й не пiдхоже для пiсного чернечого життя, i взяв собi скiф при постригу в монастир – не iнакше, як вiн був веселоi, невгамовноi вдачi та ще й любив винце…

Також не виключено, що в монастирi вже був один Дiонiсiй, наприклад, Великий (високий), тож могли на противагу йому нового Дiонiсiя, «нашого», й наректи Малим, якщо вiн при всьому ще й не вдався зростом.

Що про нього ще вiдомо?

Офiцiйно: Дiонiсiй Малий Dionysius Exiguous (перша пол. VI ст.) – настоятель монастиря бiля Риму (певно, був добрим ченцем-органiзатором, що з роками зумiв вибитися в начальство братii). Найбiльшим його подвигом вважаеться (так воно i е насправдi) встановлення лiточислення вiд Рiздва Христового.

Настоятель, а заодно i папський архiварiус монастиря, Дiонiсiй Малий, працюючи в скрипторii (в монастирях – кiмнатка поруч iз бiблiотекою, у якiй пiд наглядом бiблiотекаря переписувалися книги), частенько бувало при нагодi – як заходила мова про лiточислення – обурювався:

– Допоки ми, християни, дiти нашого Отця i Господа Ісуса Христа, будемо вести лiк лiтам вiд воцарiння гонителя християнства Дiоклетiана? Допоки будемо користуватися його ерою? Потрiбно негайно увести нове лiточислення, нову еру – вiд дня народження нашого Господа!

Але слова тiльки тодi чогось вартi, якщо за ними йде справа (Бог любить не нашi красномовнi слова, а нашi дiла), тож справою i зайнявся Дiонiсiй.

Пiсля довгих пiдрахункiв вiн дiйшов до думки, що Ісус Христос народився 25 грудня 753 року вiд заснування Риму. (До того 25 грудня в iмперii вiдзначалося, як свято язичництва «Непереможного Сонця», лише потiм день той став святом Рiздва Христового.) Дiонiсiй подiлив час на два перiоди: до народження Ісуса i пiсля. Отже, нова ера християнства мала починатися вiд народження Христа.