Рогнеда

Проте Рогнеда в образливiй формi вiдмовила жениховi. Тодi розгнiваний князь захопив Полоцьк i силомiць узяв ii собi за дружину, жорстоко розправившись iз ii батьком та братами. Про кохання мiж подружжям не йшлося, але вiд цього шлюбу народилися сини Ізяслав, Ярослав, Всеволод i Мстислав, а також дочки Предслава i Премислава.

Пiдкорення Полоцька значно змiцнило позицii Володимира в боротьбi з Ярополком. Спираючись на варягiв, новгородське ополчення й сили деяких пiвнiчних земель Русi, Володимир та Добриня вирушили до Смоленська й, розбивши вiйська Ярополка, заволодiли мiстом.

Шлях по Днiпру на Киiв було вiдкрито.

У 964 роцi син загиблого на той час киiвського князя Ігоря Рюриковича i княгинi Ольги Святослав Ігорович офiцiйно зайняв престол. Але Киiвською Руссю фактично до кiнця свого життя правила велика княгиня Ольга, адже синок ii Святослав весь час пропадав у походах, яким, здавалося, не було числа.

Святослав прожив мало – зовсiм мало, навiть як на тi часи, – десь тридцять рокiв.

Життя його, хоч i недовге, було яскравим i насиченим. Спершу воно принесло Русi блискучi перемоги, а потiм – гiркi поразки, що вкоротили вiку й самому Святославу, який ходив завойовувати чужi землi i ледь було не втратив своi.

Воював син Ігоря та Ольги аж занадто багато, як на своi тридцять лiт. У походи вiн нiколи не брав обозiв, навiть казанiв, харчувався з дружинниками печеним на гостряках списiв м’ясом. Не возив наметiв, щоби не обтяжувати вiйсько, спав, як i всi, на войлоку, поклавши пiд голову сiдло, i нiколи не нападав на противника зненацька, неодмiнно попереджував: «Іду на ви».

У 869 роцi, ведучи свое 60-тисячне вiйсько в останнiй, як час покаже, похiд на Балкани, Святослав у Киевi посадив на князiвство (як вiдчував, що не повернеться) свого старшого сина Ярополка, а другого сина Олега залишив правити древлянською землею. Позашлюбного ж свого сина вiд ключницi Малушi – Володимира – послав у Новгород.

Та й пiшов з Киева – назавжди.

Зазнавши великих i тяжких втрат у тiм непотрiбнiм для Русi походi, згубивши третину вiйська, Святослав наклав головою в березнi 972 року.

Печенiзький князь Куря влаштував на Днiпрових порогах засiдку. Святкуючи свою перемогу, Куря велiв вiдтяти голову загиблого Святослава, вичистити череп i зробити з нього, оздобивши його золотом, чашу з написом: «Чужого бажаючи, свое згубив».

І не стало невгамовного та войовничого князя: молодим Святослав Ігорович полiг на Днiпрових порогах.