Генерали імперії

І хоч терпiли часом пекельнi муки в своiх сукняних та хутряних вбраннях, хоч i парились, як у лазнi, але ж тiльки так було солiдно й престижно.

У кожного знатного розкiшна борода – як добра лопата завбiльшки – боярин швидше голову вiддасть на одруб, анiж бороду погодиться поголити. Без бороди ти – нiхто. Знатний, а без бороди незнатний.

Кожний взутий в чоботи з високими, навскiс зрiзаними халявами iз рiзнобарвного сап’яну, розшитi золотом, перлами та обцяцькованi коштовним камiнням, передки яких покритi тисненням, на високих пiдборах.

В кожного в однiм вусi блищить велика серга, а на пальцях понанизуванi дорогi перснi з коштовним камiнням чи написами (на товстому пальцi перстень, що звався наполком, служив господаревi водночас i печаткою).

Етикет того часу в росiян вимагав сидiти непорушно, склавши пещенi руки на випуклому животi, щоб усiм видно було твоi золотi перснi. Сидiти навiть не клiпаючи! Боже борони ворушитися!

Так i сидiли, як кам’янi боввани, тлустi, як степовi байбаки, велично-хвалькуватi, кукiбливi, чванливi, набундюченi й напиндюченi, нiби гиндики.

Сидiли, терплячи годинами муки мученицькi в жарко натоплених палатах у важких соболевих шубах, варячись у власному поту, що пропiкав, як крутий вар, але сидiли непорушно (звиклi до всього), у сукнах та хутрах i хутряних шапках, бо тiльки так було значуще, бо тiльки за таких умов боярин щось та важив.

А перед ними, на певнiй вiдстанi, на пiдвищеннi сидiв на тронi цар iхнiй. Чи то пак, царенко – маленький, худий i тендiтний пiдлiток, трон для якого був явно завеликий (пiд доброго дядька готувався), тож вiнценосний отрок просто губився в ньому.

Вбраний пiдлiток був, як i бояри, в кiлька сукняних одiжок, у завеликiй, як для його голови, шапцi Мономаха, единий серед усiх присутнiх без бороди (не проклюнулась ще), з гострим личком, такий самотнiй i такий беззахисний, худий i хворий, що Дорошенковi аж шкода його стало. Пiдлiток-цар був явно далеко вiд тих проблем, що iх бояри та дяки висипали ворохами перед ним, сидiв з однiею лише думкою: швидше б, швидше б усе це закiнчилося.

Як менi все набридло! Роздягтися б та залiзти пiд ковдру й заснути.

Вiн часом i на тронi спав, швидше всього вiд кволостi й утоми. Чи й вiд нудьги. І важко було повiрити, що за цим хлопаком у царських шатах стоiть не яка-небудь, а таки могутня держава з величезним, добре навченим вiйськом, тямковитими воеводами, боярами й дяками, котрi всi разом, але iм’ям цього пiдлiтка, i творили свою державу.