Генерали імперії

До того дня, коли перший i останнiй президент СРСР скаже Бразаускасу, лiдеру Литви, яка вже вирiшила iти до незалежностi i не пiддавалася на умовляння залишитися в червонiй iмперii, себто в СРСР, скаже, втративши терпiння:

– Ідiть, куди хочете!

До цiеi довгожданоi митi Романовим ще залишалося царювати 240 рокiв, i цi роки треба було пережити, потiм ще 74 роки червоноi росiйськоi iмперii, i лише тодi буде сказано: «Ідiть, куди хочете!» І народи – Украiна теж – пiдуть. До волi…

Валка iхала в глуху чорноту ночi, в нiкуди, хоч i в Москву, везучи украiнського гетьмана, i попереду, в чорнотi стiною стояли 314 рокiв, i iх треба було пережити.

Не гетьману Дорошенку, нам.

Як i застерiгав думний дяк Ларiон Іванов, на другий день по прибуттi до Москви, Петро Дорошенко був представлений царевi. Власне, бiлятронним боярам, якi й мали вирiшити його подальшу долю – але про людське око царевим iменем.

Італiйськi архiтектори Марко Руффо i Пьетро Соларiс пiд час спорудження нового Кремля за часiв Івана Васильовича, государя i самодержця всiеi Русi i великого князя Володимирського i В’ятського, i Пермського, i Новгородського, i Тверського, i Югорського i, звичайно ж, Московського i «иных», побудували на Соборнiй площi святково-величну Грановиту палату для урочистих прийомiв великих князiв (пiзнiше царiв).

Звичайно, поверженого гетьмана Малия Росii та ще й багатолiтнього недруга Великоi Росii та ii «владычества» годилося б прийняти в якому-небудь боярському теремi (хай би й тому був радий!), але боярський терем не годився для великого государя Федора Олексiйовича, царя i великого князя всiеi Великоi, Малоi i Бiлоi Росii, самодержця, тож прийом вiдбувся там, де й вiдбувалися всi прийоми за участю государя – в Грановитiй палатi Кремля, що була символом могутностi й величi росiйських самодержцiв.

Коли Петро Дорошенко разом з генеральними старшинами з уряду Самойловича – суддею Домонтовичем та писарем Прокоповичем, – в супроводi пiддячих, якi й вели малоросiв, показуючи iм, куди йти, зайшли до зали прийомiв, весь квiт росiйського самодержства був у зборi.

Попiд стiною чинно – один до одного, згiдно з рангом родовитостi, знатностi тощо сидiли бояри, думнi дяки, сокольничi, столоначальники, «суддi» приказiв, воеводи, князi. І перше враження прибулих було, що вони потрапили в якийсь паноптикум – зiбрання набурмосених вiд власноi величi, пихатих, навiчно застиглих людських фiгур, виставлених на огляд.