Аравійська пустеля (збірник)

Себто дiд-татарин, на вiдмiну вiд батька-грека, чоботаря за фахом, був золотарем – те, що в нашi часи зветься ювелiром.

Без батька маленький Архипко залишився рано, дуже бiдував, а тому, ледь зiп’явшись на ноги, мусив заробляти на проживання. Пас гусей, служив у пiдрядника на будiвництвi церкви, потiм у продавця хлiбом. Майже не вчився, якусь там грамоту перейняв у вчителя-грека та згодом недовго (не вистачило коштiв) вiдвiдував мiське училище.

Малюванням захопився ще в дитинствi. Не маючи по бiдностi паперу, малював, на чому доведеться: на стiнах, парканах (за що йому часто перепадало вiд власникiв тих стiн та парканiв), на якихось шматках обгорткового паперу, i навiть паличкою на пiску.

Потiм була праця ретушером у фотографiв Марiуполя, Одеси, Петербурга, Таганрога. Хотiв було якось вiдкрити власну студiю, але… Не знайшов коштiв.

Потрапивши до Феодосii в Криму, якийсь час працював у Айвазовського, тодi вже знаменитого художника-маринiста, розтирав фарби. До полотен знаменитий художник його чомусь так i не допустив.

Переiхавши до Санкт-Петербурга, безуспiшно – повна вiдсутнiсть грамоти – намагався поступити до Академii мистецтв. До тiеi Академii, дiйсним членом якоi вiн згодом стане. Як i членом Товариства художникiв. І – гордiстю iхньою. Чарiвна украiнська природа полонила його, надихнула i обезсмертила. Картини його стали знаменитими. Архип Куiнджi буде таким багатим, що з власних коштiв платитиме молодим, але бiдним художникам, стипендiю на прожиття.

Успiх до нього прийде пiсля картини «Татарська сакля в Криму», що експонувалася на академiчнiй виставцi 1868 року.

А за картину «Осiнне бездорiжжя» вiн отримав звання класного художника (власне, фах учителя малювання). А потiм вiн приiде на батькiвщину до Марiуполя – свататись до Вiри Кетчерджi, яку давно i вiрно кохав. Дочка заможного купця терпляче його чекала, доки вiн, без гроша в кишенi, без знань, iз благенькою росiйською мовою пробиватиметься в Санкт-Петербурзi до своеi виплеканоi мрii – стати художником.

Пiсля весiлля Архип Куiнджi, на той час уже знаний художник, i його молода дружина якийсь час поживуть у Марiуполi, а потiм переiдуть до пiвнiчноi столицi Росiйськоi iмперii, де вестимуть вельми забезпечене життя (на той час бiдний греко-татарський хлопець без освiти стане вже добре заробляти).

Так от iсторiя, про яку ми й хочемо вам повiдати, трапилась саме тодi, як Архип та Вiра Куiнджi пiсля свого весiлля жили в Марiуполi.