Мир хатам, війна палацам

Старша дружка вже наготовила i кетяг червоноi калини – подати батькам вранцi на ознаку, шо молода – чесна, незаймана…

Киiв

1

А Киiв облягався спати: западала пiзня нiч.

Ущух гомiн юртливого натовпу на центральних вулицях, тихо стало по вiчно шумливих парках на Днiпрових кручах, завмер бренькiт останнього трамвая, зрiдка – десь удалинi – гуркотiли колеса фаетона по бруковi.

Киiв спав.

І тiльки пiсня ще не спала в принишклому на нiч бурхливому мiстi.

Пiсня схоплювалась тут i там – то тут, то там на сорока киiвських горбах та у десятках глибочезних ярiв високого берега, на широких просторих майданах i по химерно покручених тiсних завулочках, мiж стрiмких кварталiв кам'яниць i у затишних садочках бiля присадкуватих хатин.

Пiсня бринiла i в обвiяному вiтрами нагiрному старому мiстi, i на привiльнiй степовiй Шулявцi, i в задушливiй тиснявi Подолу, i за похмурою Батийовою горою, i на Солом'янцi, i на Демiiвцi, а над усе – над безмежною, неозорою лукою Днiпра, понад тихим плином могутньоi рiки.

І була пiсня рiзноманiтна та рiзноголоса – неначе мiсто спiвало на рiзнi голоси.

В лаврi, в церквi, що побiля древнiх киiвських печер, – над мощами усiм вiдомих та невiдомих навiть прочанам великомученикiв – пiвста наймолодших послушникiв, яким до постригу був iще строк, а до схими довгий шлях випробувань, спокус та спокут, – юними, але вже смиренними голосами виводили в унiсон на передранковiй вiдправi сорок раз, а тодi знову i знову по сорок раз: «Господи, помилуй; Господи, помилуй; Господи, помилуй…»

Молодикам-послушникам було кожному вiсiмнадцять, дев'ятнадцять, двадцять i найбiльше – двадцять один рiк: iх роки були вже покликанi до армii, на фронт, на вiйну, але послушенство в монастирi звiльняло iх вiд призову на позицii.

А зовсiм поблизу, тiльки через проiзд, одначе за подвiйними мурами – монастирськими фортечними та фортечними вiйськового вiдомства – в бастiонi ще петровських часiв, – авiатори, мотористи й технiки обслуги Третього авiацiйного парку Пiвденно-Захiдного фронту долали своi солдатськi нiчницi пiснею, що народилася на фронтах трирiчноi виснажливоi вiйни.

Вони спiвали: «Спите, орлы боевые, спите с спокойной душой…»

Але то не була пiсня на сон, пiсля якого прийде веселе пробудження до нового дня труда, радощiв i турбот. То був спiв урочистий, сповнений возвеличення подвигу та увiковiчення свiтлоi пам'ятi загиблих бойових товаришiв, – скорботний спiв над братською могилою невiдомих солдатiв.