Мир хатам, війна палацам

Але правильно вчинив тепер i Гервазiй Оникiйович, батько, що купив-таки велосипед дочцi Маринi – шiсть мiсяцiв довелось економити: курити третiй сорт тютюну замiсть вищого, дюбек-анатолiйський, i пити в недiлю не склянку лафiту, а звичайний бессарабський кисляк. Бо ж закiнчила Маринка гiмназiю з срiбною медаллю, склала додатковi iспити з латинi i вволила батькову волю – продовжити iх славний медичний рiд! Молодчага! Нехай покатаеться тепер: спорт – рiч корисна для здоров'я обох статей, i чоловiчоi, i жiночоi. Можливо, захоплення спортом пригасить нездорову цiкавiсть дiвчини до цього самого… модного тепер демократизму та украiнства.

Ось вiн, цей хвалений Маринкою демос, п'е, гуляе, вибивае гопака i оглашае цiлу околицю диким лементом. Добре ще, що сьогоднi Маринки пiзно вдома нема – либонь, возиться з своею секцiею «Просвiти». Вже нехай краще буде «Просвiта» – все ж таки культура, нехай i малоросiйська, а не отаке кричуще неподобство…

Доктор Драгомирецький вирiшив прийняти подвiйну дозу вероналу, – щоб таки переспати часинку, пiшов з балкона геть, щiльно причинив дверi i спустив важкi штори.

Певна рiч, коли б вiн знав, що дочка його – там, у самiсiнькому вирi неподобних подiй, навiть е iх активним учасником, коштом подарованого батьком велосипеда, – сердешного доктора, поза всяким сумнiвом, ухопив би грець, тобто apoplexia cerebri.

Втiм, було вже таки пiзно, i бучне весiлля почало притихати: пiшов оркестр, пiшов хор, бумкали тiльки троiстi музики, потягли по домiвках потроху i гостi.

Приставити Марину живою i здоровою додому викликався Флегонт.

3

«Полiтики» одначе залишилися вiрнi собi.

Один по одному вони виходили з душноi кiмнати, вiд весiльного столу, i притулялись перекурити на призьбi.

На цей раз зачалася гутiрка не з високоi полiтики, а з мiркувань з приводу перспектив рибноi ловлi – з огляду на цьогорiчну повiдь, якоi i старожили не пам'ятали: вода цього року сягала Контрактовоi площi на Подолi, садиби Видубецького монастиря за Теличкою i заливала Дарницю.

Суди та пересуди почались, як завжди, зi спогадiв про те, як Іван взяв сома на вiсiм пудiв та як Максимовi мелькнула щука на два метри. Ремствували, що за старих часiв риби в Днiпрi було видимо-невидимо, а нинi i Днiпро не той, та й риба не та. Дехто закидав вже вудку цього року, дехто ставив i ятерi та вершi, – i першi спостереження були зовсiм невтiшнi: судак зовсiм не брався, лящ комизився, а окунь клював тiльки миршавий та дрiбний.