Мир хатам, війна палацам

А заполонила ця iдея ii цiлковито з двадцять восьмого лютого тисяча дев'ятсот сiмнадцятого року, – тобто – вiд дня Лютневоi революцii в Росii.

Щодо дiвоцькоi вроди, то цим Марина похвалитися не могла. Була вона на зрiст трохи вища, нiж потрiбно було б за комплекцiею, i через те – дещо цибата. Ходила – всупереч законам жiноцькоi грацii – широким кроком, iнколи, в поривi, навiть пiдбiгаючи на ходу. Притому – теж зовсiм по-хлопчачому – розмахувала руками. Волосся стригла коротко, не морочила собi голови зачiсуванням, i тому бувала переважно розпатлана – з чубчиком на лобi.

Обличчя мала широке, вилицювате, очi – китайського косого розрiзу, кирпата. Вбиралася Марина в коротку спiдничку до колiн – всупереч модi й правилам дiвочоi пристойностi, а кохтинку носила картату, з «шотландки», червоних i зелених клiтин. Була вона заповзятою спортсменкою-велосипедисткою, – i це було ще одним приводом уважати дочку поважного доктора Драгомирецького «анфан-терiбль» та «фiль-орiбль», бо iздити дiвчатам велосипедом уважалося в тi часи непристойним.

Сказавши, отже, Даниловi, Харитоновi та Флегонтовi, що прийде неодмiнно i нi в якому разi не запiзниться – а це також було важливо, бо запiзнювалася вона скрiзь i завжди, Марина салютувала хлопцям рукою, сiла на свiй велосипед i негайно зникла в лабiринтi печерських завулкiв. В Марини Драгомирецькоi було на сьогоднi ще чимало невiдкладних справ: одержати з центральноi «Просвiти», на Прорiзнiй, для «Просвiти» печерськоi рiзну лiтературу украiнською мовою; на Святославськiй, в примiщеннi Вищих жiночих курсiв, виступити на мiтингу суфражисток – i розгромити суфражистський рух за його iндиферентнiсть до нацiонального питання; на Шулявцi – взяти участь в установчих зборах органiзацii жiнок-украiнок i домогтися, щоб жiнки-украiнки, окрiм крою та шиття, налагодили в своiй органiзацii також вивчення украiнознавства; на Лук'янiвцi – в комендатурi Лук'янiвськоi в'язницi – вимагати вiд в'язничноi адмiнiстрацii проводити серед в'язнiв культурно-освiтню роботу украiнською мовою…

– Ну й швидка! – з подивом i повагою признав Данило, коли за Мариною закурили небрукованi печерськi дороги.

– Метка! Мене перебалакае! – iз захопленням, навiть заздрiсно озвався Харитон. – Нам би таку на «Марiю-бiс»! В два щота зробили б… що-небудь.

Флегонт не мовив нiчого, тiльки зашарiвся i пiшов попереду, щоб товаришi цього не помiтили.

На призьбi пiд будиночком Брилiв товаришi побачили гурт раннiх гостей.