Iван Богун. Том 2

Повернувшись до кормового стерна, Іван навмисне голосно напустився на козака, якого полишав за себе:

– Ти як, скурвий сину, стерно тримаеш?! Чи повилазило?! Не доставало ще передню чайку носом пiдштовхнути! Іди на весла i намагайся виконувати своi обов'язки краще! – а коли той кинув на нього ошелешений погляд, буркнув стиха собi пiд нiс: – Шепни хлопцям, щоб трималися напоготовi. Вiн не повинен залишити байдак, коли ми пристанемо до берега.

Через двi години, коли сонце майже сховалося за береговими скелями на заходi, отаманськi чайки, якi йшли на пiвмилi попереду човнiв Брацлавського полку, круто взяли праворуч i попрямували до похмурого у перших сутiнках затону, на одному з берегiв якого височiла прямовисна скеля; другий, бiльш положистий, був укритий смарагдовим килимом густих степових трав i рiдкими невисокими деревцями.

– Егей, братики! До берега тримай! Кам'яний Затон, тут матимемо перепочинок до ранку, годi мозолi на руках натирати!

Услiд за iншими Богун повернув стерно, i човен, важко схилившись на лiвий облавок, швидко пiшов до берега – веслярi почули швидкий вiдпочинок i запрацювали з темпом не меншим, анiж пiд час морськоi баталii.

Уже поблизу самого берега Іван помiтив, що Розгон ступив ногою на очеретяний кранець, що йшов поверх облавка вздовж усього човна, очiкуючи митi, коли буде можна стрибнути на берег.

– Михаиле! – багатозначно вказав Богун козаковi на чайкового отамана.

– Бачу, пане хорунжий, – козак повернувся до товаришiв. – Петре, Филоне, ловiть мерщiй!

Не встиг безталанний осавул зморгнути оком, як брацлавцi, швидко перестрибуючи лави, наблизилися до нього i оточили з трьох сторiн.

– Кудись намилилися, пане осавуле? – звернувся до нього Михайло.

– Що?! – отетерiло пискнув той, а коли вiдчув на своiх лiктях мiцнi козацькi долонi, щосили смикнувся i спробував добути пiстоля. – Нечувано! Та як ти смiеш, збойця?! Негайно прибери руки!

Тiеi ж митi Петро, який стояв у чайкового за спиною, смикнув його за очкур, та так, що той незграбно буцнувся сiдницями на вологi дошки чердака.

– Я вiзьму це поки що, вашмость, бо, не приведи Господи, ясний пан пораниться… Ось так. Шаблю теж, тут усi своi, навiщо вона вам до волейноi потреби?[3 - Волейна потреба (заст.) – вiйна, генеральна битва.