Iван Богун. Том 2

Розгон кинув швидкий нервовий погляд на передню лаву, на якiй, спиною до них, сидiли козаки, i зробив кiлька крокiв у бiк задертого догори носа чайки, вхопившись за канати, якi пiдтримували щоглу. Іван подумки вилаявся i рушив за ним. «Невже клятий лемко про щось здогадуеться?» – майнула думка.

– Я мушу говорити з вами як зi старшиною i шляхтичем, пане хорунжий, – почав чайковий, притишивши голос.

– Готовий вас вислухати.

– Рiч у тiм, пане Богун, що мене вельми непокоiть настрiй чернi на нашому човнi.

Я думаю, ви не могли його не помiтити.

– Але я не розумiю, що ви маете на увазi, – знизав плечима Іван.

– Я маю на увазi висловлювання деяких козакiв на адресу генеральноi старшини i його милостi пана коронного гетьмана. То були надзвичайно рiзкi слова. Крiм того, цi перешiптування, незрозумiлi погляди… Ви помiтили?

– Я не помiтив нiчого, окрiм мiцних козацьких жартiв та звичайних розмов. Можливо, тому, що не надто прислухався.

– У тiм i справа. Декотрi люди тут дозволяють собi вiдкрито симпатизувати Хмельницькому, а це вже, знаете…

– Ви чули звичайнi теревенi.

Розгон уважно подивився в очi Івану.

– На вашому мiсцi я б не був таким недалекоглядним. Подiбнi, як ви зболили висловитися, теревенi замалим що не утримують у собi прямого заклику до бунту, а наш з вами святий обов'язок складаеться в тому, аби душити такi настроi в зародку.

Богун вiдчув, як у ньому зростае огида до цього сухорлявого пiдпанка, невiдомо яким чином обраного на посаду вороновицького осавули.

Хоча Богун нечасто зустрiчався з ним ранiше, проте трохи був знайомий i не сподiвався вiд Розгона таких вiдверто пропольських висловлювань. За мить вiн усе ж опанував себе i з пiдкресленою офiцiйнiстю вiдповiв:

– Я обiцяю вам у подальшому бути уважнiшим до таких проявiв неблагонадiйностi. Ви ж, у свою чергу, iнформуйте мене про все, що знаете.

Маю надiю, ми здатнi поки що пiдтримувати дисциплiну серед своiх пiдлеглих.

Розгон зiтхнув з видимою полегкiстю i кинув на веслярiв за спиною Івана черговий пiдозрiлий погляд.

– Радий нашою з вами спроможнiстю порозумiтися. Коли пристанемо до берега на ночiвлю, я проiнформую про всi своi пiдозри пана генерального осавула, але поки що, вважаю, не варто акцентувати на собi увагу сiроми.

– Цiлком з вами згоден.