Iван Богун. Том 2

Калиновський тамував злiсть, схоже, вiн залишиться якщо й не один, то в меншостi, i схиблений пiсля смертi сина Потоцький виведе вiйсько з табору i кинеться навтьоки, наразивши його на безмiрно бiльшу небезпеку, анiж та, яка б чигала на них пiд час облоги.

– Панове, будьте виваженими у своiх рiшеннях! – голосно закликав вiн. – Наш табiр складено iз шести рядiв возiв, добре обкопано насипом i ровом. У нас досить питноi води, провiзii i аппараментiв.[25 - Аппараменти (заст.

) – гармати, припаси до них й iнше озброення.] Для чого виводити вiйсько у поле перед лицем грiзного ворога?

– Якщо пану не вiдомо, е багато прийомiв, за допомогою яких вiйсько захищаеться пiд час переходу, – криво посмiхнувся Потоцький.

– Розумiю ваш сарказм, але не розумiю багато чого iншого. Наприклад: чому коронний гетьман Речi Посполитоi дбае про втечу з поля бою, а не про захист iнтересiв ойчизни! – крiзь зуби кинув Калиновський.

– Саме про них я i дбаю, якщо ви не помiтили.

Але пояснювати це вам – означало б втрачати дорогоцiнний час. Отже, хто ще мае бажання висловитись?

Пiднявся Чорторийський.

– Я згоден з паном Калиновський. Краще дочекатися пiдкрiплень тут, пiд Корсунем, анiж йти невiдомо куди. Це виглядатиме, як утеча боягузiв. Натомiсть, коли пiдiйде князь Вишневецький, ми матимемо змогу вдарити на козакiв iз двох бокiв.

– Ви забуваете, пане Чорторийський, що навiть спiльно з Вишневецький ми будемо програвати в кiлькостi вiйська бiльш нiж у два рази.

– Але якого вiйська! – бундючно кинув Чорторийський.

– Усе ж це великий ризик, – долетiло з натовпу молодших командирiв, яким не знайшлося мiсця за столом, i вони змушенi були стояти за спинами в сановитих товаришiв.

– Мусимо вiдiйти щоб зiбрати бiльше вiйсько!

– Час для посполитого рушення настав ще пiсля Жовтих Вод!

Протягом чвертi години свою думку висловили ще кiлька учасникiв наради i всi вони, до великого задоволення Потоцького, знайшли за вiрне пiдтримати його точку зору.

Ставало очевидним рiшення наради: вiдiйти на захiд вiд Корсуня, уникаючи бою з козацько-татарським вiйськом. Та Мартин Калиновський не здавався:

– Панове! Шановна шляхто! Згадайте ж про ваш гонор, якщо тактичнi мiркування не спроможнi схилити вас до прийняття едино вiрного рiшення, яким, безперечно, е оборона Корсуня.