Іван Богун. Том 1

Усi десять човнiв зайняли своi мiсця серед очеретiв, якi запорожцi iменували Вiйськовою скарбницею. Тут, посеред сотень рiвчакiв, затонiв i струмкiв, у непролазних заростях очерету i трясовинi багновищ споконвiку зберiгалася частина цiнностей, належних кошу. У водi було притоплено велику кiлькiсть гармат, у землю закопано скринi iз золотом та срiблом. Зберiгалися запаси зброi i вiйськового припасу на випадок захоплення Сiчi ворогом. Такi спроби неодноразово ранiше робили турки, татари i ляхи, користуючись слабкiстю сiчовоi залоги пiд час походiв Низового вiйська, або в зимовий час, коли бiльшiсть братчикiв покидали фортецю, вирушаючи на зимiвлю до паланок чи на волость, а в Сiчi залишалися лише двi-три сотнi козакiв.

Спiльними силами козакiв усiх куренiв були пiдготованi до походу сiмдесят три човни. Майже всi новi, окрiм десятка тих, що залишилися пiсля минулорiчного гуляння по Евксинському Понту.[30 - Понт Евксинський – давньогрецька назва Чорного моря.] Тодi, як розповiдав Івановi Омелько, спочатку буря перетопила майже третину флоту, пiсля чого поблизу Очакова запорожцi потрапили пiд гарматний вогонь турецьких берегових фортiв i десятка великих галер.

З трьох тисяч козакiв, що вирушили в похiд, повернулась на Сiч лише тисяча, ще кiлька сотень сходились протягом кiлькох мiсяцiв, пiсля злигоднiв, мук та небезпек, якi iм було вготовано на землях Бессарабii. Втiм, з усього було помiтно, що пам'ять про ту невдачу нiкого тепер не турбувала – до нового походу готувалися з надзвичайно великим ентузiазмом i пiднесенням.

За кiлька днiв до намiченоi дати виходу в море Івана розшукав Нечай. Богун саме знаходився в натовпi бiля сiчовоi церкви, слухаючи ранкову службу.

– Іване, йдемо до вiйськового осавула, – схвильовано заторохкотiв Данило. – Кажуть, вiн охочих на море поведе. Усi навкруги збираються, готуються… ще мiсця не вистачить!

Богун, погоджуючись, знизав плечима.

– Йдемо, – вiн востанне перехрестився, повернувшись до церковного ганку – отець Інокентiй читав службу безпосередньо з ганку, оскiльки маленька церковка не змогла вмiстити в собi всiх запорожцiв, кiлькiсть яких на Сiчi перед походом подвоiлась.

Швидким кроком друзi попрямували до чималого будинку з високим череп'яним дахом на краю майдану – оселi вiйськового осавула Назара Сокольця.

Тут уже було досить людно, тож у грудях Івана сколихнулася неясна тривога, спровокована безглуздим припущенням Нечая про те, що для них у чайках не вистачить мiсця.