Іван Богун. Том 1

Рудницький одразу ж вiдчув себе не у своiй тарiлцi, хоча всiма силами намагався не видати свого збентеження. Тим часом Федiр пiдкликав Охрiменка.

– Мироне, – дiловито наказав вiн, – розпорядись тут, щоб гостей прийняли, iхнiх коней доглянули та не гаючись подавали до столу.

– Слухаю, пане хорунжий! – голосно, так, щоб добре чули прибулi, обiзвався козак.

Зачувши таку мову, Рудницький дещо заспокоiвся i повернувся до Богуна.

– Пан мае знати: я не мав намiру його образити, то е лише прикре непорозумiння. Якщо пан е шляхтичем, я можу проголосити йому своi вибачення.

– Пусте, – схилив голову Богун.

Рудницький зiскочив з коня i пiдступив до Федора.

– Мам до пана листа вiд старости з дорученням заарештувати i доправити до Бару одного лотра, якого бачили тут минулого тижня.

Богун посмiхнувся i з розумiнням у поглядi похитав головою.

– Накази пана старости я завжди поважав… Але прошу до господи! Не годиться толкувати про справи на подвiр'i.

Рудницькому залишилося тiльки погодитися. Проминувши сiни, зайшли до свiтлицi.

Поляк байдуже ковзнув поглядом по нехитрому вбранню кiмнати, затримавши погляд на завiшенiй великим перським килимом стiнi. Там на кiлках висiла сила рiзноманiтноi холодноi та вогнепальноi зброi. Очi справжнього вояки на мить спалахнули i одразу ж згасли – справа, за якою вiн тут, безумовно, важливiша, анiж споглядання мушкетiв, аркебузiв та мечiв.

– Прошу, сiдай, мосьпане, – вказав Богун на широку, застелену зеленим англiйським сукном лаву пiд вiкном. Сам сiв у свiй улюблений фотель навпроти.

– Як пан вважае за краще – одразу до справи, чи, може, спочатку по келиху доброго меду? – запитав у Рудницького.

Той рiшуче струснув головою.

– То е вшистко едно! Але кубок меду ще нiколи не завадив бесiдi.

– Розумна мова, – Федiр пiдвiвся i пiшов до чималоi, вкритоi майстерною рiзьбою скринi в кутку. Вiдкривши ляду, дiстав фляжку темного медового вина i двi срiбнi чарки. Мовчки поставив усе на стiл i налив чарки до краiв.

– За здоров'я пана круля! – пафосно проголосив Рудницький, пiдхопивши свiй келих.

– Нехай собi ходить здоровий, – байдужно погодився Богун.

Обидва випили.

– То е добже! – обтер своi величезнi вуса Рудницький.

– Як скажеш, ясний пане, – знизав плечима Богун. – То яка справа привела до мого дому жовнiрiв пана старости?

Рудницький одразу ж приховав мрiйливий вираз обличчя, що з'явився в нього пiсля першоi чарки, коротко змахнув головою i розстебнув на жупанi кiлька верхнiх гудзикiв.